6.

Вона тепла. Том не знає, чого сподівався, коли подолавши внутрішній спротив, наблизився до дівчини, труп якої чітко бачив кілька днів тому. Можливо, що його рука схопить порожнечу і він з полегкістю зрозуміє, що має справу із голографічною симуляцією. Можливо, що рука в його руці виявиться холодною і негнучкою. Можливо, що він таки відчує штучність шкіри і зможе викрити напрочуд досконало виконаного андроїда. Можливо, що він прокинеться і опиниться в ліжку, важко дихаючи.

Але нічого цього не сталося. Її шкіра була тепла й еластична, вузька долоня  мала ледь помітну живу вагу. У зап’ястку ледь чутно бився пульс, нечутне дихання трохи схвильовано здіймало груди, а волосся мало приємний запах чистоти і жіночності.

Томас думає – як швидко Іві спробує вбити себе ще раз? І чи була спроба, свідком якої він став першою? Щоб не сталося тієї ночі, з якої б причини всі свідки крім нього не забули про страшну подію, і головне – ким би не була дівчина, що довірливо поклала голову йому на плече – Томас відчуває внутрішню потребу вберегти її від наступних спроб. Він саме починає розгублено міркувати у цьому напрямку, коли далі на терасі відчиняються двері і з кімнати, солодко потягуючись, виходить Катя. На ній легкий короткий і напівпрозорий  халатик, що дає можливість оцінити красу струнких стегон і навіть розмір і колір сосків грудей.

Помітивши Тома й Іві за столом, молода жінка опускає руки й трохи ошелешено вигукує:

• Ой, вибачте! Доброго ранку, я не знала…

Іві обережно прибирає долоню з руки Томаса й сідає прямо, дивлячись кудись на дошки підлоги.

• Доброго ранку, Катю. – каже Том і посміхається. Його трохи смішить реакція дівчини на, насправді, зовсім незначний прояв близькості між ним і Іві, свідком якого вона несподівано стала.

Катя за мить оговтується і, взявши руки в боки, наставивши на парочку сусідів свої гарні круглі груди й кидаючи бісики очима, жартома докоряє:

• Ось воно як! Не встигнеш відвернутися – а красунчика вже захомутали! Хто б подумав, Іві! Ну добре, Томе. Помста буде страшна – якщо твої оладки трохи пригорять – не ображайся! Або ображайся скільки влізе! І я все розкажу Ширлі!

Том лише весело сміється з цієї дитячої вистави. А ось Іві, здається, сприймає все надто близько до серця і ледь помітно червоніє.

• Добре, хлопчики, дівчатка. Не переймайтеся – робіть далі що ви там робили. – посміхається Катя і повертається до кімнати.

І тут таки кидає Томові в приватні повідомлення коротке відео, на якому Катя лежить у ліжку повністю гола, потім перевертається на живіт, спокусливо вигинаючи тіло і являючи світу гарні широкі сідниці, і пристрасно дивиться прямо на Тома, жагуче облизуючи губи. Томові, звісно, подобається те, що він бачить, але він похапцем обриває перегляд. Катя – дуже відверта і добра людина. В її упаданнях за новачком, що їй сподобався, немає абсолютно нічого, що хтось міг би засудити. І, насправді, Том не знає чому не йде назустріч. Які внутрішні механізми, примари стертих спогадів стримують його. Можливо, варто бути простішим і прийняти таку щедру і чесну пропозицію? – думає він вперше.

А тоді переводить погляд на Іві і, принаймні на деякий час, викидає млосні думки із голови.

Подивившись на обличчя Алори, він боїться, що вона зараз почне вибачатися за те, що втрутилася у Томове інтимне життя, чи щось таке. Або просто піде. Скоріше друге. І він не хоче ні першого ні другого.

• Іві… послухай. Це все – всього лише жарти. Це нічого не значить. Я не маю відчувати провини і тобі – тим паче не варто.

Як завжди, вона не відповідає одразу, а потім ніби приймає рішення, дивиться і із слабкою усмішкою каже:

• Не розумію про що ти. Все нормально.

Не найкраща відповідь. Але, принаймні, вона вже не збирається негайно втекти і замкнутися у кімнаті. Том, майже несвідомо, витягає із пачки ще одну сигарету і затискає в губах. Іві витягає запальничку і сама видобуває вогонь. Том закурює. На цей раз у легенях уже не лоскоче.

• Послухай. – каже він. – Є дещо, що мене справді цікавить. Гадаю, ти, як Дубовий Листочок, маєш щось про це знати.

Алора теж закурює і дивиться на Тома майже весело, іронічно.

• Питай. – тільки й каже.
• Я помітив, що комахи тут якісь завеликі. Жук як мій кулак, бабка – як долоня. З чим це пов’язано?

Іві ледь хмурить брови, і Манну на мить здається, що вона просто не знає відповіді, бо вона невідома нікому. Але за мить дівчина береться пояснювати:

• Ніколи не чув про острівний гігантизм?
• Ні. Точно ні. Що це?
• Дивний ефект, який помітили вже дуже давно. На віддалених, ізольованих островах інколи дрібні істоти – як от гризуни, плазуни, комахи – досить швидко, за декілька поколінь стають значно крупнішими за предків. А ось великі ссавці – приміром, коні, худоба – навпаки дрібнішають.
• Чому?
• Ну, це пов’язане саме з ізоляцією. Дрібнота росте через обмеженість кормової бази – ледь з’явившись на світ, якась мишка чи личинка вже має активно шукати їжу. А великі тварини дрібнішають, якщо їм не загрожують хижаки – а так часто і буває у таких екосистемах.
• Але ж ми не на острові?
• Ну, а в чому різниця? Як на мене – майже ніякої. Хіба що немає моря навкруги. До того ж подібні речі відбуваються і з істотами, що ізольовані в печерах. Але там, у темряві, вони до того ж позбавляються непотрібного зору, пігментації, або набувають інші корисні ознаки шляхом прискореної еволюції – також дуже швидко.
• Тобто, якась умовна жаба може не змінюватися мільйони років, а потім докорінно змінитись за якісь сотні років, потрапивши у незвичне, ізольоване середовище?