3.

Почувши в приміщенні читацької зали новий голос, Томас вимикає віртусферу.

• Мамцю, ти повернулася! – радіє Маркус.
• Марко, сонечко, ти повісив нову картину?

До Маркуса саме підходить середнього віку жінка – ще вродлива, дуже високого зросту, що хіба трохи поступається зросту Гілберта. Сильне, густе волосся медово-русого кольору заплетене у товсту косу, у приємних рисах обличчя переважають європейські ознаки, але розріз очей натякає і на далекосхідних предків. Маркус тепло обіймає жінку і та куйовдить його гриву.

Томас підводиться і жінка помічає його.

• Мамцю, це мій новий друг – Інженер Томас Манн.

Жінка вклоняється на східний лад, склавши долоні біля грудей, і називає себе:

• Соломія Сайто. Хоча всі називають мене просто Мія.

Томас вклоняється і собі:

• Том, вітаю пані.

Він дивиться на руки жінки – кібернетичні протези, що їх вона могла б легко зробити непомітними, надавши їм повної подоби справжніх кінцівок – але чомусь не зробила цього. Долоні вилискують полірованими металевими поверхнями.

Маркус, підстрибуючи в передчутті приємного сюрпризу, що сам і приготував, підганяє Гілберта:

• Ну ж бо, Честертоне, скоріше тягни сюди торт!
• Торт?! – підігрує захвату хлопця Мія.
• Так! Зараз побачиш! Ох, мамцю, я так скучив!

Хлопець знову хапає жінку у обійми і та задоволено сміється.

• Томе, обирай місце! Їстимем торт! Мамця повернулася!

Томас, що вже було починав шукати привід втекти із родинного свята, просто не знає як відмовитись, дивлячись у сяючі очі Маркуса.

• Взагалі, я хотів просто попросити якусь книгу Томаса Манна, та й піти собі… - заради ввічливості каже чоловік.
• Томасе, не треба соромитися. Залишайся із нами хоч не на довго. – переконливо каже Мія, і Томові нічого не залишається, як нахилити голову на знак згоди:
• Хіба що один маленький шматочок. Інакше тренери влаштують мені солодке життя.

Вони сідають і Мія питає:

• Інженер – це Коричневі, Жовто-Зелені чи Блакитні?

Дійсно, Інженерами могли бути і члени Виробничого чи Транспортного Генсів.

• Жовто-Зелені. Але я лише проходжу стажування, тож…
• То ти тут зовсім недавно?
• Ще немає і тижня. – потискає плечима Том.

Жінка щиро здивована:

• Ой, то ти ще зовсім зелений Жовто-Зелений! Вибач.

Тома справді веселить дотепність нової знайомої, тож він сміється разом із Мією й Маркусом.

• Вибач, я правда здивувалася – останнім часом не часто зустрінеш людину щойно з поверхні. Як там взагалі?

Том відводить погляд. Це запитання можна було б вважати дещо безтактним, враховуючи, що його пам'ять була тепер схожа на голландський сир. Але він міг зрозуміти, що люди внизу, мабуть, потерпають від ізоляції від новин згори, тож будь яка новина має бути для них на вагу золота.

• З того, що я пам’ятаю, доробили Полінезійську ділянку глобальної транспортної мережі, запустили четвертий орбітальний ліфт і притягнули на орбіту вуглецевий астероїд для п’ятого. В Африці була кібервійна – всього кілька днів, але схід континенту відкинуто назад на кілька років у розвитку – збитки колосальні. Жертви теж. Азійська федерація сварилася із ВІК за копалини і плодючі угіддя в Антарктиді. Але, ніби, знайшли якийсь консенсус. Церера оголосила незалежність – а згодом передумала. Але це – вже давно, мабуть ви чули…

Мія позирає на Томаса:

• Якщо чесно – чула майже про все це.

Томас ніяково всміхається:

• Ну, мабуть, не так вже й багато цікавого відбувається. Все решта – безкінечні біженці й пусті животи. Що вже тут розповідати…
• І не кажи, Томасе.

Мія хмурить лоба і не так вже й радісно зустрічає великий прикрашений кремовими квітами і зацукрованими ягодами торт, що його урочисто заносить до кімнати Честертон. Десь подібний вираз обличчя був нещодавно і в Дерека О’Донована, що споглядав стіл, який ломився від смачних блюд.

Поки Гілберт обережно розкладає по тарілках частування і знову береться за приготування чаю, Соломія розпитує далі:

• А звідки ти родом, Томе?
• Де виріс? Ну, дитинство пройшло в Техасі – в таборі біженців з Аргентини. А так пожив багато де. Навіть на Місяці двійко років.
• Непоганий старт для хлопчика із фавел. – поважно киває жінка.
• Мабуть, щастило.

Мія крутить головою:

• Та не скажи. Одного щастя тут замало. Потрібна ще міцна клепка в голові.