частина ІV. Ембла

Щур у лабіринті має бути обережним. Не бігти поперед всіх, вдивлятися в те, що чекає попереду, постійно озиратися, не розводитися – лише слухати й запам’ятовувати. Якщо після всіх пасток, що заберуть занадто довірливих і наївних, занадто палких і нетерплячих, занадто агресивних і самовпевнених – хтось і виживе, то лише той, хто був найсірішим, найнепомітнішим щуром, що ніколи не вистрибував на світло, а завжди тримався у тіні. Якщо комусь і судилося дочекатися дня, коли відкриють вихід – то це йому.

Режим стажування передбачає п’ять десятигодинних робочих днів і два вихідні дні. Інженери, що пройшли посвячення, стали повноправними членами Генсу, зазвичай працюють у змінному режимі – працюєш три дні, відпочиваєш один.

Коли п’ятий день навчання і тренування добігає кінця, Томас намагається непомітно зникнути з поля зору Блейка та інших приятелів, з якими познайомився в навчальному центрі. Але Блейк наздоганяє його біля паркінгу скутерів.

• Томасе! Вітаю! Перший тиждень позаду!
• Дякую, Віле. Було цікаво.
• Радий чути. Наскільки я розумію – тобі все дається легко. Ну, я й не здивований. Гадаю, стажування не буде довгим. Андерсон, що тестує знання новачків у теорії швидкоімпульсної гравітації, здається, починає уникати спілкування із тобою – мабуть, комплексує. Тож, гадаю, скоро ці яйцеголові викинуть тебе до БКК і зітхнуть з полегшенням.
• Ти як завжди мене переоцінюєш.
• Аж ніяк, Томе. Аж ніяк. Маєш якісь плани?

Манн не поспішає відповідати. Його намір обмежити спілкування із людьми, які із самого початку, ніби за сценарієм, були до нього приставлені поширювався на Блейка у першу чергу. І Том прекрасно розумів, що Блейк прекрасно відчув, що Том всі п’ять днів його обережно уникає. Тож його чергова наполеглива і неспровокована спроба побути із Томом поруч у його вільний час лише посилювала підозри. Не те щоб Блейк був занадто настирливим – о, ні! Він робив це обережно, ніби випадково. Але це насторожувало Манна ще більше.

Томас поглянув на Віла, що усміхався в очікуванні відповіді, але його очі дивилися з під розпатланої чуприни, що вже добряче посивіла уважно, пильно. Вони обидва розуміли у яку гру грають.

• Збирався сходити до бібліотеки – до того хлопця… Маркуса. Взяти якусь книжку, яку написав Томас Манн. Хоч він і був німцем, що помер ледь не п’ятсот років тому, але, можливо, тим цікавіше прочитати слова, що він залишив по собі. Я й не пам’ятаю скільки років не тримав у руках паперової книжки. Весь тиждень хотілося це зробити.
• Це чудова ідея, Томе! До того ж, Маркус зрадіє появі нового читача.

Сказавши це, Блейк змовкає, але і не йде.

• Не бажаєш прогулятися зі мною? – питає Томас.
• Із задоволенням! – щиро каже старий і цей його ентузіазм вчергове примушує похитнутися похмуру башту підозр, що Манн повільно вибудовував у собі самому. Що як Віл – просто щирий і хороший друг і прекрасна людина – і нічого більше?

Оскільки Том вже запропонував саме прогулятися – скутерів вони не беруть. Йдуть собі пішки у бік міста, а потім Віл пропонує зрізати стежкою у лісі. Том пристає на пропозицію із задоволенням – він і сам на самоті любив зайти до лісу, вдихнути запах вологих дубових листочків, прілого листя і соснової живиці. Послухати пташиний спів чи далекий діловитий стукіт дятла. Вперше побачивши білку три дні тому, він ледь не розплакався. Добре, що ніхто його тоді не бачив.

Стежка була досить широка – так щоб на ній могли розминутися двоє велосипедистів. Виявилося, цей допотопний вид транспорту в Аґарті використовували ледь не всі мешканці. Пройшовши полосу прозорого березового гаю, чоловіки досягли змішаного лісу, де спочатку перевагу мали молоді і старі дуби, але поступово їх майже витіснили високі сосни й акації, підліском яким слугували молоді клени із різьбленими листочками. Блакитне небо, що проглядало крізь крони дерев, виглядало справжнісіньким.

• Віле, а як дерева пристосувалися жити у стабільній температурі повітря без сезонних змін?
• Ага, ти десь прочитав, що а Аґарті не буває зими? Ну, це не зовсім так. Снігу не буває. Але в печерах з екосистемами помірних широт Дубові Листочки за календарем влаштовують періоди знижених температур. Зараз в нас приємне, не спекотне літо. Але за півтора місяці прийде осінь, температура впаде десь до дванадцяти-чотирнадцяти за Цельсієм вдень і до п’яти-семи вночі. Посиляться дощі. Доведеться одягнути светри, плащі та шалики. Тож, листвяним рослинам цього вистачить, щоб сприйняти це за сигнал скидати листя.
• Я як же комахи, дрібні тварини? Хіба їм не необхідна мінусова температура для циклів відтворення?
• Ну, всього я не знаю – якщо бажаєш – розпитай в Іві чи Ширлі. Якось же все це працює.
• Так, але комахи чомусь завеликі. Вчора бачив бабку ледь не двадцять сантиметрів довжиною.
• Так, враховуючи не зовсім звичний радіаційний фон, хоч і не шкідливий для людини – за триста років комахи трохи підросли. Принаймні, так мені це пояснювали.

Поки вони прогулюються мовчки, Том думає про дивну невідповідність – пришвидшена еволюція має місце і в обжитих секторах. Тим не менш, її швидкість не йде ні в яке порівняння із тим, що відбувається у Пеклі чи в Пустих землях. Таки треба розпитати Ширлі – може вона дасть якусь підказку.