10.

Яким чином він потрапив додому Манн не пам’ятає. Пригадує, що вже в кімнаті Дерек підніс йому склянку холодної води, щось говорячи, а тоді Том із полегшенням відчув м’який пружний удар постілі в обличчя і груди і миттєво провалився в глибокий сон без сновидінь.

Серед ночі хтось тарабанить у двері – швидко, істерично, розкритою долонею. Манн чує переляканий жіночий голос – здається це Шарлотта. За деякий час, очевидно втративши надію, що їй відкриють, жінка біжить терасою кудись далі. Знову стукіт, нерозбірливі швидкі слова, три голоси – Ширлі і Катя щось кричать, хтось із них плаче й схлипує, тоді Том вловлює густий бас Паскаля і ще один незнайомий жіночий голос. Швидкі кроки на терасі, що наближаються, але проминають двері Тома й далі лунають десь недалеко – можливо, біля входу до сусідньої квартири, чи у ній самій. Жінки щось вигукують, починають плакати вже хором, Паскаль робить спроби їх заспокоїти. Вони безладно сперечаються про щось деякий час, потім всі разом знову проходять повз кімнату Томаса, хлопають двері кімнати Паскаля, голоси уриваються.

То, ніби виринаючи із товщі густого мазуту примушує себе, відтискаючись руками, сісти на ліжку і із великим зусиллям піднімає повіки. Його тіло вимагає негайно повернутися у горизонтальне положення і поринути в сон. Але Манн зводиться на ноги й, хитаючись, прямує у бік дверей. Відчиняє й виходить на терасу. Пусто, тихо, темно. Він дивиться в бік квартири Паскаля – з-за зачинених дверей не долинає жодного звуку. Тож він повертає голову направо. Двері сусідньої квартири широко прочинені, жовта смуга світла падає на дощату долівку тераси.

Набравши повітря у груди і тримаючись за стіну, Том повільно долає відстань і опиняється перед розчахнутими дверима. Це квартира тієї мовчазної дівчини, з якою його познайомили зранку і навіть голосу якої він, здається, так толком і не почув – Іві Алори. Її гітара стоїть біля стіни, сама ж Іві висить на шворці, закріпленій за гак на стелі. Тіло її безсило витягнуте, бліді долоні з довгими пальцями лежать на стегнах, голова неприродно звісилася набік. З під сплутаного білявого волосся визирає половина обличчя з розкритим скляним оком і краєчком посинілого язика, затиснутим між зубів.

Том втрачає лік часові, отетеріло дивлячись на тіло, а тоді раптом розуміє, що його шлунок ось-ось виверне. З напівзаплющеними очима він ввалюється до власної квартири, на ходу штовхаючи за собою двері, влітає у ванну кімнату і блює, блює – страшні спазми не припиняють скручувати його нутрощі навіть тоді, коли з тіла вже нічого неможливо вичавити, крім довгих цівок густої слини. Втративши останні сили, Том опускається на прохолодну тверду підлогу, згортає тіло калачиком і, не маючи сили опиратися, провалюється в небуття.

Глибоко за полуніч в його двері знову стукають – спокійно, гучно, якось офіційно. Потім за дверима нерозбірливо перемовляються двоє чоловіків. Згодом, вони вирішують залишити пожильця у спокої і йдуть. Нічого цього Томас Манн не чує.

Зранку його повіки дрижать, потурбовані яскравими сонячними променями і відкриваються до щілинок перш, ніж свідомість чоловіка прокидається і повертає його до життя. Він знову у ліжку. Легкий вітерець ледь торкає фіранки на вікні. Він знову чує обережний стук у двері – мабуть, саме він його й розбудив.

• Томасе! Це Шарлотта. Можна мені увійти?

Том повертає обличчя до дверей і подумки наказує замку відчинитися. Почувши клацання, жінка відкриває двері і зазирає до кімнати. Дивиться на Тома, що намагається сісти на ліжку, в’їдливо сміється:

• О, я бачу, хтось добряче погуляв вчора ввечері.

На ній блакитна сукня, русяве волосся акуратно, але без особливих вигадок, зачесане. В руці вона тримає склянку із рідиною аквамаринового кольору, у якій вирують крихітні бульбашки.

• Віл доручив мені прослідкувати, щоб ти не проспав на свій перший день стажування, тож, вибач, але тобі доведеться це випити.

Усміхаючись, вона підходить впритул, дає склянку, і, поки Том пожадливо п’є, лагідно куйовдить його волосся.

• Бідолашний. На майбутнє обережніше пий із Дереком. Цей чоловік не вміє п’яніти.

Ковтаючи останній ковток, Том раптом закашлюється й дивиться на Шарлотту очима, круглими від переляку. Він згадує.

• Що…Що сталося вночі?!

Шарлотта дивиться із нерозумінням.

• Тобі щось наснилося?
• Ні! Ця дівчина! Сусідка!
• Томе, я не розумію. – розводить руками жінка. – Але почекай хвилину – тобі стане набагато краще.

Том підхоплюється, ледь не відштовхуючи Ширлі і прожогом вилітає на терасу, дивиться направо -  в бік дверей Іві. Вони зачинені.

• Дивіться хто прокинувся! Доброго ранку, вбивця монстрів! Сідай – в нас яєчня і свіжі огірки!

Том повертає голову на голос Паскаля. Чоловік сидить за столом, на його колінах кошенятком вмостилася якась незнайома дівчина…

А навпроти за столом у мереживній довгій сукні кольору топленого молока, закинувши ногу на ногу й підставляючи обличчя ранковому вітерцю, сидить Іві Алора.

• Доброго ранку, Томасе. – каже вона тихим, спокійним голосом.