9.

Вони щось вигукують, оточують Манна з усіх боків, їхні обличчя усміхнені, а їхні долоні плескають по плечах і спині. Томас озирається несвідомим, незрячим поглядом і з часом троє, що вломилися у бокс, аби привітати новачка з несподіваним успіхом, помічають, що із ним щось не так.

• Гей, друже, ти в порядку? – питають вони. – Подивись на мене, Томе. Ти мене чуєш?

Наступний спогад – він вже роздягнений у медичному кріслі, де андроїд швидко проводить діагностику його стану.

Томас дратується:

• Ну, все досить! Я в порядку. Просто втомився. Випускай вже мене.

Закладу не потрібні проблеми, тож довго вмовляти їх не треба – на щастя кожен гравець одразу дає згоду особисто нести відповідальність за наслідки пережитого в симуляторі. А цього новачка ніхто не примушував з першого разу піднімати планку до восьмого рівня складності. Томас швидко приймає душ і у власному чистому одязі нарешті покидає приміщення, що тисне на нього з усіх боків.

Свіже нічне повітря знадвору вливається в легені Тома зцілюючим еліксиром. Бітанга довкола сяє красою й багатством, закликає до яскравих розваг і багатих трапез. Тротуаром повз проходять гарні, красиво вбрані жінки, щедро даруючи усмішки чотирьом чоловікам, що щойно вийшли як не із Пекла, то із Чистилища, зацікавлено зазираючи до акаунтів то одного то іншого. Паскаль проводжає масним поглядом чиїсь сіднички.

• Томасе, ти точно в нормі? – питає Блейк і решта теж оцінююче роздивляються нового колегу.

Том на кілька секунд впирається долонями в коліна, зігнувши в розслабивши спину, струшує головою. Потім випрямляється й потягується до темного неба у вузькому проміжку між сяючих фасадів.

• Мені треба випити. – каже він і трохи винувато всміхається.

Друзі з полегшенням усміхаються у відповідь і знову починають плескати його по плечах і вигукувати вітання – видно як сильно їм кортить висловити свій захват тим, свідками чому вони нещодавно стали.

• Ну, брате, Дерек тепер тобі не пробачить. Такий рахунок у першому бою! Та ще й восьмий рівень! Просто самогубця! – басить Паскаль.
• Кажи за себе, дикуне. Нагадай но, скільки ти поклав часу, щоб добити місію на восьмому рівні складності? З пів року?
• По перше – десь чотири місяці. А по друге – жуй сраку, Дереку! Пів року – це ти скоріше про себе сказав!
• А я й не стидаюся – щоб зробити добре, поспішати не варто.
• Так? То виходить – Томові просто пощастило?
• Я цього не казав. Він був в ударі!
• Томе! – ледь не лізе з обіймами Паскаль. – Негайно зізнавайся звідки такі вміння!

Манн розводить руками:

• Та все просто. Вісім років в команді з Дайто – ми взяли континентальний кубок шість років тому. Плюс чотиримісячна вахта на Льодяному Кубі-4 два роки тому. Там я добряче повправлявся із дронами в реалі.
• На Місяці?
• Так. Ну і ще різні цікаві проекти  – Блейку, ти ж бачив моє досьє.
• Так. Але все одно дуже здивований. Ці двоє не показують виду – але вже побачили в тобі сильного конкурента. Вони обидва, звісно, добивали і дев’ятий рівень, та все ж…

Дерек і Паскаль сміються зі слів старого і машуть на нього руками – мовляв – кого ти слухаєш? Що за маячня!

• Якщо чесно, - каже Паскаль. – Гадав з гідрою тобі кінець. Це було щось! Моя повага – я, скоріш за все, просто сказав би «стоп».
• Не знаю, мені найбільше зайшли ці піруети зі стеком біля стіни! – захоплюється Дерек. – У чому у чому, а в цьому я тобі, друже, вже поступаюся. Здавалося – то андроїд б’ється. Жодного зайвого руху – і все по ділу. Тааак…

Томас дивиться на друзів і вони знову бачать в його погляді щось дивне. Ніби він не тут, ніби слухає у пів-вуха й, очевидно, зовсім байдужий до дифірамбів, що йому співають оточуючі.

• То… - заминається Дерек. – Ти щось казав про випивку – як на мене найсвітліша думка за весь вечір. Ходімо! Тут зовсім поруч є чудове місце, про яке ви ще не знаєте.  

Компанія чоловіків звертає з головної вулиці і негайно потрапляє у лабіринт вузьких провулків, що досить різко контрастують із яскравою марою фасадів. Світло тут приглушене, а нечасті зустрічні перехожі виглядають трохи дивними. Почати з того, що їх акаунти майже завжди – наглухо закриті, а очі сторожко позирають навкруги. Відволікшись на одного такого дивака, що ховав обличчя під широкими крисами чорного капелюха, Томас раптом перечіпається через щось м’яке й невдоволене і ледь не падає. Бурмоче вибачення і зі здивуванням бачить чоловіка, що сидить собі під стіною, недбало виставивши ноги. Не те щоб Томас жодного разу в житті не бачив жебраків – але точно не сподівався побачити когось із них в Аґарті.   

Заклад облаштовано в стилістиці кінця минулого століття – тут зовсім відсутні кути, повсюди контрастні кольори, а поверхні часто імітують властивості рідин. Андроїди-офіціанти, живий бармен і навіть деякі відвідувачі одягнуті в просторі короткі тоги, що були в моді в ті часи. Цей старовинний і водночас ностальгічний колорит викликає приємні асоціації – хоч так вдягалися і в такому стилі облаштовували інтер’єри ледь не сотню років тому – мало хто навіть з нинішнього покоління не полюбив класичне кіно тих часів – тоді стався останній злет мистецтва кінематографу перед його остаточним занепадом.