7.

• Інженере Манн. Викликає пост 19. Ви в прядку? Вам потрібна допомога?

Голос вартового брами сповнений тривоги.

• Все добре. Не хвилюйтеся.
• Ваші показники активності викликають занепокоєння. Ви там що, штангу тягаєте?
• Щось на кшталт того. Допомога не потрібна.
• Один з ваших дронів не активний.
• Не вписався в поворот. Не переймайтеся.
• Як скажете. Ми на зв’язку.
• Дякую. Побачимось.

Манн ще раз роззирається і звіряється з мапою. Вперед. До геодрона всього якихось сімсот метрів. Зваживши за і проти, наказує Алісі на повній швидкості подолати шлях, що залишився, розвідати що чекає далі, фізично приєднатися до гео і провести діагностику. Дрон зривається в шалений літ, на рівних ділянках розганяючи близько п’ятдесяти метрів на секунду. Галереї, пусті і мертві, пролітають перед очима Томаса. Шлях доволі звивистий, в одному місці висота проходу – всього близько вісімдесяти сантиметрів. Зате ніяких монстрів. Аліса раптом вигулькує у темному обширі, промінь світла дрону не здатен досягнути ні стелі, ні протилежної стіни. Дно печери вислане гармонійними хвилями білосніжного ґрунту, схожого на чистий кварцовий пісок. З першого погляду видно, що жодна жива істота не пересувалася дном печери тисячі, а може й мільйони років. Єдине, що порушує гармонію первозданних низеньких барханів – місце падіння важкого геодрону. Жовто-зелена трикутна піраміда робота з сильним креном увігналася в пісок, розкидавши довкола себе декілька тон піску майже ідеальним кратером. Аліса, підкорюючись бажанню Томаса, робить швидке коло печерою, вихоплюючи нерівні стіни, помережані ущелинами й гребнями, променем світла. Мапа указує на цілих сім отворів різного розміру, що продовжують підземний лабіринт. Дрон піднімається до стелі, яку в найвищій точці відділяє  від долівки відстань у двісті дев’яносто метрів. Жодних колоній кровожерливих кажанів, що причаїлися в очікуванні обіду. Атмосфера також майже в нормі. Але Манн розуміє – не дивлячись ні на що саме в цій ідилічній місцині на нього, скоріше за все, очікує головна битва. Як передбачувано. Симулятор не такий вже і вигадливий. Аліса пірнає до гео і починає діагностику. Манн швидким кроком вирушає вперед, Про всяк випадок посилаючи Шерлока патрулювати то на сотню метрів вперед, то назад.

Знявши заплічника з інструментом і запчастинами і тягнучи його по землі, Манн зрештою рачки протискається через пляшкове горло. Погане місце. При відступі тут він буде майже беззахисний. Якщо місія прикінчить раптом решту дронів – не майже, а цілковито. Ставши, нарешті, на рівні ноги, Томас сповільнює рух, аби віддихатися й прийти до печери готовим до бою. Окидає простір поглядом. За сотню метрів попереду сяє малиновий вогник і білий промінь Аліси. Шерлок вирушає в путь, більш уважно промацуючи простір довкола, перевіряючи виходи до суміжних лабіринтів. Манн крокує вперед, вгрузаючи в м’яку пружну піщану поверхню і залишаючи на ній перші людські сліди, ніби Ніл Армстронг на поверхні Місяця. Всі відчуття настільки реальні, що гравець раз по раз забуває, що перебуває всередині довершеного міражу.

• А тут збіса красиво! – вголос каже чоловік і його голос летить в напівпітьму, відбиваючись луною від твердих стін і потопаючи у пухкому піску долівки.

«Мозок не ушкоджений. Вийшов з ладу блок КДЄ. Замикання шлейфа ОСІА внаслідок потрапляння у повітрязаборник концентрованої азотної кислоти у дисперсному вигляді. Решта систем не ушкоджені».

• Алісо, ти кажеш про туман з кислоти?
• Точно, Томасе.
• Дідько, я, схоже недооцінив симулятор.
• Про який симулятор ти говориш?
• Ігнорувати. Починай знімати панель три-три.

Туман з кислоти! Хай йому грець. Томас пришвидшує ходу, майже бігом добирається до гео і Аліси, падає на коліна поруч із двотонною махиною дрона-дослідника. Швидше. Задумка ясна. Якщо він не встигне відремонтувати цей літаючий танк – йому кінець. Достає із заплічника контейнери із запасними частинами, швидко знаходить потрібний. Натягає на правицю рукавичку-мультитул. Зриває панель.

Підлогу раптом підкидає потужним ударом знизу. Скелі довкола відзиваються оглушливим гуркотом. Десь неподалік падає щось важке. Мілкий піщаний порох заповнює повітря, погіршуючи видимість і – головне – набиваючись у вивернуті нутрощі гео. Почалося! «Шерлок! Аліса! З’ясувати з якого боку наближається органічна загроза!»

Малиновий світляк Аліси пірнає у пильну імлу і зникає. Чекати поки осяде пил неможна. Том продуває нутрощі дрона рукавичкою, видирає пошкоджений шлейф, продуває знов. Демонтує накритий блок. Продуває на повну. Така собі стерильність. Запихає контейнер всередину, вивільняє блок з обгортки прямо біля місця монтажу. Продуває клеми й роз’єми щодуху і миттєво засаджує новий блок на місце. Шлейф. Панель. Діагностика. Скоріше!

«Біологічна загроза! Біологічна загроза! Північний схід! Прохід АВ4! Відстань – чотириста метрів!»

Дякую, дітки. Стійте там на смерть. Бережіть себе, відтягуйтеся до нас із гео, коли стане зовсім сутужно. На що воно там хоч схоже?

Рій клопів. Зображення, розріз. Властивості. Тупі, швидкі стайні створіння. Чорно-помаранчеве тигрове забарвлення. Паща на чотири щелепи. Очі на ложноніжках, як в равликів. Дві пари шкірястих крил. Вісім кігтястих лап. Ще пара довкола пащі – ороговілі, шпичасті, гострі, як бритва.