4.

За годину компанія розділилася. Ширлі, Катя й Рай залишилися з Мей та Альбертом, Томас же в супроводі Віла, Дерека та Паскаля вирушили на екскурсію Бітангою. Супутники саме сперечалися щодо планів на вечір – у всіх були ідеї що варто в першу чергу показати новачку. Навколо шумів велелюдний базар – місце, у подібних якому Маннові жодного разу не доводилося бувати. Вузькими проходами між яток і крамниць повільно сунули барвисті натовпи, повітря заповнювали запахи гарячої екзотичної їжі, що готувалася людьми чи андроїдами прямо на очах в покупців, на ятках купами й стосами були навалені предмети на будь який смак – від посуду й килимів до картин і амулетів.

• Навіщо все це? – питає Том. – Хіба готові предмети для дому не можна безкоштовно взяти зі складів, чи замовити, щоб їх синтезували, якщо бажаєш чогось нестандартного?
• Звісно можна! – пояснює Блейк. – Але, тим не менш, як бачиш – все це користується попитом. Ці речі – ексклюзивні, унікальні, часто виготовлені вручну, чи із застосуванням архаїчних машин – таких, які винайшли і якими користувалися сотні, а то й тисячі років тому. Інколи людям хочеться урізноманітнити інтер’єр, чи прикрасити власне тіло чимось, чого немає ні в кого  - така вже природа багатьох людей. До того ж тут є дещо, чого не отримаєш на поверхні ні за які гроші. Он ті амулети з панцирів і зубів жуковиськ, наприклад.

Том зупиняється, щоб придивитися до гарних виробів з полірованих шматочків чогось, що нагадує фрагменти панцирів велетенських комах. Гладенькі лискучі поверхні часто вкривають вигадливі гравіювання. Малюнки й написи невідомими літерами, схоже, окрім декоративного, мають ще й магічний сенс.

• Що це за жуковиська? – зачудовано роздивляючись амулети, питає Том. – Якісь величезні комахи?
• А біс їх знає. – каже Паскаль. – Генетики кажуть – їх не можна класифікувати, як щось відоме нам з поверхні. Там чомусь намішано багато чого із різних біологічних царин. Ширлі каже – довго шукали слідів штучного конструювання цих істот. Але так і не знайшли. Кажуть – природна еволюція, але просто дуже швидка. За десятиліття гидь проходить такий же шлях, який зазвичай потребує мільйонів років. Вони кажуть – причини їм досі невідомі.
• Ну, Ширлі вони може й невідомі. Але в те, що вони невідомі нікому в усіх печерах – в таке я не вірю. – каже Дерек.

Паскаль скоса позирає на О’Донована, а тоді усміхається Томові:

• Цей ірландець всюди вбачає якісь світові змови. Всі тільки те й роблять, що намагаються його надурити.

Дерек обурено пирхає:

• Може ти ще розкажеш як гидота попробивала бар’єри у Великому Каньйоні? Може відростила якісь особливі хеліцери, якими вміє прокушувати заслони із щільного поля?

Відчуваючи, що співбесідники починають закипати, Том втручається:

• Але які вони – ці жуковиська? Ця гидь взагалі? На що вони схожі?

Дерек і Паскаль перезираються і вирішують залишити з’ясування стосунків на потім.

• Невже так кортить почати навчання прямо зараз? Із завтрашнього дня підеш на стажування – там тобі все покажуть і пояснять. Від посібників і інструкцій це очі на лоба вилізуть. А сьогодні ми хотіли влаштувати тобі незабутній вечір задоволень. – каже Паскаль. – Я так зрозумів, ти теж більше по дівчатах, то може…

Здоровань показує кудись в далину, де над дахами кружляє у звабливому танці велетенська вродлива жінка, що з одягу має хіба що прикраси на грудях і зап’ястках.

• Давай покажемо йому, Паскале. – раптом каже Блейк, що досі прогулювався відстаючи й мовчки, заклавши руки за спину й роздивляючись крам на прилавках.

Дерек кладе долоню Томові на плече й хитає головою:

• Як хочеш, друже. Зазвичай ми не любимо туди ходити. Але заради того, щоб вгамувати твою цікавість, можна зробити виняток.
• Тобі не сподобається. – каже Паскаль і видно, що він не жартує.

Блейк наздоганяє колег, опиняється біля Томаса й раптом простягає йому один із амулетів, які щойно роздивлявся новачок. Манн здивовано дивиться на старого.

• Тримай. Скромний презент на згадку про день прибуття а Аґарту.
• Дякую, Віле. – розгублено бурмоче Манн і бере з рук колеги майже круглу чорну пластину з чогось, схожого на кістку.

Річ приємна на дотик і зручно лягає у долоню. На поверхні з одного боку вигравіювана витонченими лініями символічна антропоморфна постать, що умовно зображує людину, яка сидить, схрестивши ноги. Перед людиною видніють якісь предмети, з яких Манн впізнає лише вигнутий меч. Над і під фігуркою в пластині пророблені два трикутні отвори. Реверс амулета містить якийсь напис незнайомими знаками, що біжать спіраллю від центру пластини до краю.

• Навіщо цей амулет? – питає Манн.
• Гадаю, здебільшого для краси. Хоча, кажуть, жоден Багряний сталкер не полізе до Пекла без такої штуки. Вони звуть їх мамаями.

Томас ще раз придивляється до фігурки на амулеті і ховає дивний предмет до кишені.

Бульбашка доправляє їх в один із куточків Бітанги, де Томас Манн нарешті на власні очі бачить те, про що досі лише чув з непевних згадок інших. Вони називають це місце Зоопарк. Хоча, більше це схоже на кунсткамеру, бо якихось чучел і макетів тут набагато більше, ніж живих екземплярів. Втім, макети істот рухомі, тож подивитися є на що. Від живих їх відрізняє лише те, що захист довкола них цілком умовний – аби якийсь роззява раптом не потрапив під удар штучного щупальця чи хітинової кінцівки.