3.

Те, що починалося декілька століть тому як періодична сексуальна розвага, яку практикували деякі сталі пари, з часом стало чимось більшим. Мова про потрійні партнерства, або просто трійки. Як і до всього нового, людство довго ставилося до трійок як до чогось не нормального і збоченого. Але, як буває завжди, з часом те, що стикалося із осудом, скепсисом, законодавчими і суспільними утисками, увійшло у норму. Наскільки пригадував Том, станом на зараз трійками жило більше двадцяти відсотків людей і тенденція вказувала, що зовсім скоро це буде вже третина людства. Психологи, сексологи і інші різноманітні спеціалісти колись давно застерігали, що такі союзи містять занадто багато загроз і непередбачуваності, але час показав інше. Трійки виявилися більш стійкими, більш комфортними у багатьох аспектах, ніж пари. Трійки поєднували людей як однієї, так і різних статей, осіб різноманітних гендерів і вподобань – і, як виявилося, для багатьох були більш природним видом партнерства, ніж традиційні пари. Більш повно задовольняли потреби у емоційному житті, сексі, спілкуванні, сумісній діяльності, навіть економічні потреби родини. Звісно, це стосувалося не всіх. Свій вибір робив кожен за себе. Скептики довго закидали, що трійка зазвичай починається з пари і з часом до неї повертається. Але в останньому вони помилялися. Сумна особливість полягала в тому, що втративши одного з членів родини, решта двоє, важко переживаючи утрату, дуже зрідка знаходили в собі сили подолати біль і залишалися надалі разом, щоб згодом заповнити пустку новим коханням. Зазвичай, після втрати така родина руйнувалася.

Альберт та Мей наблизилися до столу і всі їх друзі, вийшовши з-за столу, оточили хлопця та дівчину, щоб висловити співчуття, або просто мовчки обійняти. Том помітив, що Катя, як і дівчина зі східними рисами, гірко плаче, а Ширлі шморгає носом і втирає почервонілі очі.

• Що сталося? – пошепки запитав Том в Паскаля, що сумно стовбичив осторонь після міцних обіймів, у які щойно згріб обох новоприбулих.
• Грейс. Грейс загинула. Вони з Мей та Алом були трійкою. Це жах для всіх нас.
• Як це сталося? – Том не хотів ставити це запитання, але не міг інакше.

Паскаль подивився на нього прямо й суворо з висоти свого зросту.

• Грейс була Інженером нашого Генсу. Не Багряною, не Чорною. Цього не мало статися. Стався прорив гиді у Великому Каньйоні. П’ятий сектор. Не в самій печері – в технічних тунелях в декількох кілометрах звідти. Там ніколи не було загрози – тобто, взагалі. Ніхто не сподівався там такого. Вона була сама. Черговий сраний саботаж. Гидь якось пройшла два фізичні і три щільні бар’єри. І їх хтось зламав. Хтось із…

Паскаль раптово замовк і майже з ненавистю обвів поглядом терасу ресторану, ніби за одним зі столиків сиділи, маскуючись під звичайних людей, потворні чудовиська, що вбили його подругу.

• Паскалю, мені дуже шкода.

Чоловік мовчав довго, тепер вже вдивляючись у сяюче фантастичне багатоярусне місто, вид на яке відкривався з тераси. Зрештою, ніби прокидаючись, роззирнувся, зупинився поглядом на вбитих горем хлопцеві й дівчині, яких саме проводжали до дивану, що стояв у кутку недалеко від столу. Плечі Паскаля, напружені, ніби в передчутті скорої схватки, обм’якли і він тихо промовив:

• Мені теж…

Тимчасово забутий усіма, Томас повернувся за стіл і поринув у роздуми. Дещо прояснялося. Його складна, але безпечна робота, що нею він мав займатися наступні десять років згідно украденого з Аґартою контракту, виявилася не такою вже безпечною. Він не знав наскільки серйозною є загроза, але відчував, що загибель Грейс не була поодиноким випадком. Патогенні, мутовані організми, виникнення й швидка еволюція яких все ще не хотіли розкривати своїх таємниць, або ж свідомо трималися в таємниці, поступово виривалися із під контролю і ставалися прориви – поки що, мабуть, не такі катастрофічні як вже легендарний перший прорив, що перетворив одну з печер на Пекло і забрав життя багатьох тисяч людей. Але всі ці люди жили у страху нових катастроф. До того ж знаючи, що від успіху Аґарти залежить персонально їх виживання, виживання їх близьких, що залишилися на поверхні і, зрештою, можливо, виживання людства взагалі. Він подумав, що не дивлячись на грандіозність Аґарти, на титанічну роботу, що її було зроблено за минулі століття, всі ці люди, можливо, відчувають, що все поступово валиться із рук. Невідома загроза із Пустих земель – бездумна, сліпа, все краще пристосована нападати, вбивати, харчуватися, виживати – дуже повільно обігравала людину розумну і всі машини, які вона створила. На відміну від людей, в істот, що тут заведено було звати «гиддю» була ціла вічність часу, щоб іще краще удосконалити свої вбивчі якості. Щоб, зрештою, отримати перемогу.

Тепер же стало ясно ще й інше – якісь люди з числа тих, хто жив поруч, кожного дня ходив на роботу, посміхався знайомим – допомагали гиді отримати гору. І хоча він не бачив у цьому жодного сенсу, це пояснювало забобонний страх, підозрілі погляди, напругу, що висіла в повітрі. Всі ці люди підозрювали, що ворог не лише зовні – він ховається і всередині. І мотиви цього ворога були далекі від очевидних.

• Томе, друже. Про тебе зовсім забули. – поруч із кріслом Манна зупинився Блейк.
• Мені дуже шкода, Віле. Паскаль сказав мені.
• Так. Це сумно. Грейс була чудова.

Блейк кинув Томові відео і, проглянувши, той на кілька секунд побачив високу, атлетичну темношкіру дівчину із коротким платиновим волоссям і осяйною усмішкою. Здавалося, її розчахнуті очі сміялися завжди. Ця усмішка примусила серце Томаса на мить болісно стиснутися. Він встав і попрямував до дивану, де сиділи досі незнайомі йому Альберт та Мей, відчуваючи потребу сказати їм про свій сум. Блейк покрокував поруч із ним.