1.

Потяги не ходять вглиб Бітанги. Довга мережа тунелів, що веде до Сектору 13 закінчується розкішною великою кінцевою станцією одразу на порозі цього краю. Станція просто випромінює помпезну розкіш. Широкі перони, вимощені білим мармуром і золотими пластинами, анфілади вбраних із запаморочливою, психоделічною вигадливістю зал, що видніли за високими розчахнутими брамами, стрункі ряди тонких ажурних, крихких на вигляд колон, що тікали кудись вгору, до фіалкового неба початку спекотної екваторіальної ночі. І всюди – натовп, що повільно вливався у брами, тонкими струмочками долаючи блок-пости, де несли варту незворушні Чорні у повній екіпіровці. З усіх боків Томаса охопив багатоголосий гамір, сміх, хвилями напливала музика на будь-який смак. В повітрі над натовпами шугали рекламні оголошення, зіткані із барвистого світла, закликаючи відвідати численні заклади і отримати задоволення будь-якого штибу, залишивши там трохи чесно зароблених койнів.

Прямо на пероні, ледве зійшовши з потяга, Манн почав розуміти, що навіть і близько не уявляв масштабності індустрії розваг в Аґарті. Він був більше ніж упевнений, що і про цю сторону життя внизу керівництво компанії не поспішає інформувати акціонерів.

На диво, черга на вхід рухалася дуже швидко, і за кілька хвилин Томас, Віл та Рай опинилися перед байдужими, але зосередженими Чорними на вході до однієї з брам. Служитель порядку, навіть не поглянувши на Манна, просканував його тіло та одяг, зчитав особистий код для ідентифікації особистості і втомлено запитав, чи Інженер Манн має намір відвідати Сектор 13 з власної волі і чи згоден нести особисто відповідальність за все, що станеться із ним у подальшому підчас візиту. Відповідь Манна зафіксували невеликі дрони, що висіли в повітрі над головами Чорних.

Ще мить – і Томас переступає поріг країни щастя.

Видовжену високу залу заливає яскраве світло й гучна музика, що ніби підхоплює тебе і відриває від підлоги. Стелею танцюють рухомі фрески в стилі епохи ренесансу, то там то тут залою розкидані яскраві оази рекламних баз, де вас вітають запаморочливо красиві молоді дівчата і хлопці, пропонуючи квитки до закладів, що розкидані містечками й містами Бітанги. Томас ніяк не може визначити – чи це живі люди, чи майстерно створені симуляції, зіткані із щільного поля й керовані штучним інтелектом. Коли він з цікавості зупиняється біля деяких баз, Блейк тягне його за рукав і вигукує, перекрикуючи музику – що це все для новачків. Він уже подбав про культурну програму і всі квитки замовлено заздалегідь.

• Але ж ти нічого не казав мені про це! Я маю взяти на себе свою частку витрат! – намагається втрутитися Том.
• Нічого подібного! Перша ніч – подарунок від друзів! Такий закон! – гукає йому на вухо Блейк. – До речі, ти щось відчув, коли пройшов під брамою? Якісь зміни всередині себе?

Блейк та Деварайан посміюються, поки Томас прислухається до своїх відчуттів. Так, він дійсно щось відчув. Піднесення, радість, легкість, легке збудження, бажання руху, приязнь до оточуючих незнайомих людей. Все здавалося йому яскравим і красивим, ніби він щойно прокинувся сонячного ранку після довгого сну і попереду чекав чудовий, довгоочікуваний день! Так, ніби він щойно скинув шори, що досі звужували його поле зору і світ потоком ринув назустріч його зачудованому погляду.

• Що це? – питає Том. – Я гадав, просто вся ця краса, музика…
• Це Бітанга, друже. Правда, її вплив трохи виснажує, тож згодом прийде розплата. Саме тому ніхто, крім андроїдів не може жити тут постійно. Люди приїздять сюди або на роботу, або розважатися. Ніхто не залишається тут надовго!
• Якийсь сигнальний наркотик?

У відповідь Рай робить жест, показуючи малесенький зазор між великим і вказівним пальцями і вони із Блейком весело сміються. І Том сміється теж – тут важко не сміятися.

За хвилю трійця покидає яскраву залу і опиняється у великому кулеподібному приміщенні, де під дією штучної гравітації натовп розтікається на всі боки, обираючи кулеподібні транспортні засоби, які так і звуть – бульбашками. Всі вони мають стандартний розмір, хоча і різняться розкішністю зовнішнього дизайну та набором опцій в салоні, а відповідно – і вартістю оренди. Поглянувши вгору, Том бачить, як люди походжають догори дриґом в нього над головою. Як тільки чергова компанія пірнає в салон бульбашки, та здіймається в повітря і, набираючи швидкість, пірнає в один з круглих тунелів транспортної системи, що мереживом судин пронизує Бітангу. Томас бачив такі автоматичні транспортні системи у великих мегаполісах, але в Аґарті не сподівався таке зустріти.

• Бітанга – велика?
• Зовсім ні. – каже Рай. – найбільша відстань від стіни до стіни – менше двох кілометрів. Тому печеру забудовано ледь не до самої стелі. Хоча, сидячи десь на відкритому майданчику ресторану на даху, ти цього не відчуєш – здаватиметься, що над тобою – справжнісіньке високе небо.
• Як таке можливе? Який правовий статус цього сектору? Тут має бути багато працівників – але я гадав, що всі найняті на поверхні працівники зараховуються до якогось із Генсів і виконують обов’язки, прописані в контракті!
• Це складна тема. – встрягає у розмову Блейк. Але найперший логічний посил, з якого треба виходити – ще ніколи не бувало великої групи людей, яка не подбала б з часом про розваги. Це природно! В правлінні Аґарти теж це розуміли із самого початку. Тож все майже легально. Хоча… ти ж розумієш… в такому місці важко буквально все врегулювати правилами. Чорні сюди майже не заходять – лише в разі серйозних інцидентів, з якими не в змозі впоратися внутрішня служба безпеки. Якщо побачиш людей в білому із золотими смартлетами – це вони. Їм заборонено носити летальну зброю, тож здебільшого все тримається на взаємній повазі і самоорганізації. Бажаючим влаштувати бійку чи відчути будь які інші екстремальні емоції – Бітанга надає такі можливості в надзвичайно широкому спектрі варіантів. Ще побачиш!