4.

До кімнати заходить чоловік досить похилого віку. Це не означає, що його тіло перебуває у поганій формі – радше навпаки. Хода його пружна, а під одягом помітні валки міцних м’язів. Але він зовсім не ховає сивини, що густо посріблила його довгу ледь хвилясту гриву й особливо – колючу на вигляд щетину на щоках і підборідді. А обличчя його – гостроносе, видовжене, вилицювате – густо помережане зморшками. Чорні очі пильні, розумні й, схоже, повсякчас веселі – приязно й з цікавістю дивляться на прив’язаного чоловіка в кріслі.

• Привіт, привіт. Генс уна сумус. – каже Вільям і підходить, не відводячи погляду від гнівних очей полоненого.

Руки він тримає в широких кишенях жовто-зеленого комбінезону, на грудях якого видніється побляклий бордовий логотип у вигляді зубчастого колеса, ніби надягнутого на блискавку, ніби на вісь.

• Давай так. – схоже, слова-паразити. – Гадаю, поки я сюди дістався, ти встиг трохи помізкувати і зрозумів, що не пам’ятаєш звідки ти родом, як звуть маму й тата, де навчався і де жив. Я правий? – пауза без відповіді. – Тож… Давай так. За кілька хвилин потиснемо руки і підемо трохи роззирнемося, але спершу ти просто подивишся одне інтерв’ю, записане днями. Згода?
• Ніби в мене є вибір.

Вільям пирхає.

• Та вибір – він завжди є. Сподіваюся, скоро ти зробиш правильний.

По цих словах, Вільям зручно вмощується прямо на підлозі по-турецьки, а на стіні прямо перед бранцем з’являється зображення. На тлі темної стіни на простому офісному стільці сидить… він сам.

• Привіт, Томасе. – каже чоловік з минулого самому собі майбутньому.

Вуста Томаса безгучно ворушаться, пробуючи на смак власне ім’я.

• Наскільки я можу припускати, ти зараз злий і розгублений. Ти не пам’ятаєш хто ти і не розумієш де опинився. Я все тобі поясню. І найперше, що ти маєш зрозуміти – я сам, тобто ти сам прийняв рішення підписати контракт з корпорацією Аґарта, тож все що відбувається зараз і відбуватиметься далі – відповідає твоїм інтересам і інтересам твоєї родини.
• Родини? – швидко видихає чоловік і на мить відводить очі від екрану, щоб поглянути на усміхненого стариганя на підлозі.
• В тебе дружина й маленький син. Вірджинія і Джейк. Кажуть, з часом ти трохи їх пригадаєш, але не чітко. Бо в інтересах майбутньої роботи ти погодився тимчасово пригнітити власні спогади про життя до Аґарти. Поки контракт буде виконуватися, твоя дружина і хлопчик… - голос Томаса-з-екрану на мить збивається, а в очах ясно видні сум і любов. – житимуть повністю забезпеченим життям у гарному, чистому місці. Скоро тебе введуть в курс справи, і ти зрозумієш, який це зараз привілей на поверхні. Я кажу на поверхні – бо ти зараз перебуваєш на глибині більш як одинадцять кілометрів під поверхнею, в системі великих природних порожнин, де людство врятується, коли справи на поверхні підуть зовсім кепсько. Коли твій контракт буде завершено, твої спогади повернуть і ти знову житимеш з родиною, аж поки всі ви разом не отримаєте запрошення спускатися в Аґарту…

Протягом ще кількох хвилин Томас слухає самого себе. І отримає відповіді на деякі з своїх запитань. Нещадно крутиться в голові від неправдоподібної, але, схоже, правдивої інформації. Звісно, немає нічого складного в тому, щоб підробити інтерв’ю так майстерно, що навіть дивлячись ніби на самого себе, ти не вловиш жодної фальшивої ноти. І Томас подумав про це в першу чергу. Але, слухаючи Томаса-з-екрану, він із внутрішнім тріумфом зрозумів, що пам’ятає багато речей. Про зміни клімату на Землі, про загальну хронологію історичних подій, про свої студентські роки – вочевидь, до зустрічі із майбутньою дружиною, про свою спеціальність і наукову роботу. Ці знання заспокоїли його, він нарешті мав на що спертися і міцно стати ногами.

• Удачі, Томасе. Я не сумніваюся, що ти не підведеш мене, Джині і Джейка. На останок хочу повторити для тебе слова, що їх почув нещодавно:  кожен, хто дійде до кінця, обов’язково отримає ту нагороду, якої вартий. Сподіваюся, ти вартий щастя.

Томас-з-екрану дивиться так проникливо, ніби бачить того, до кого звертається. Він всміхається і екран зникає, залишаючи по собі гладеньку ледь-блакитну стіну.

Старий Вільям підводиться, щось робить із кріслом і Томас відчуває, що його тіло знову вільне.

• Ну, чого розсівся? Пішли на прогулянку! – каже старигань

Томас підводиться і прислухається до дивної легкості у всьому тілі, яку зазвичай відчував на ранок після добрячої випивки.

Старий простягає руку, і коли Томас невпевнено подає свою, з несподіваною силою стискає і трясе:

• Інженер Вільям Блейк, щиро радий познайомитися, Інженере Манн. Ласкаво просимо на борт!