1.

Назустріч крокував приємний усміхнений темношкірий чоловік у шортах і картатій сорочці. Епоха дрескоду давно канула в Літу, але з промо-роликів Том уявляв собі, що в Аґарті всі вдягнені в формені комбінезони.

• Томасе! Яка приємність, що ти вже тут! – каже чоловік і приязно нахиляється у вітанні на східний манер. Хоча після всіх цих епідемій традиція рукостискання доживала останні дні хіба у ведмежих кутах типу того, звідки був родом Том.

Том робить легкий уклін і собі.

Співбесіда не займає багато часу. Том давно все вирішив. Його нові наймачі, очевидно, теж.

• Томасе, - каже досить вродлива жінка років шістдесяти у спортивному одязі, що звабливо підкреслює форми її тіла, прогулюючись із Томом широким балконом над великою залою, де серед гаїв зелених дерев чи то працюють, чи то розважаються десятки людей. – Ти надзвичайно добре постарався, як для свого молодого віку. Такі компетенції, освіта, досвід роботи у надзвичайно цікавих проектах, ініціативність, винахідливість у двадцять дев’ять років – явище все ж таки непересічне.
• Припини, Маргарет. Ти примушуєш мене почати виправдовуватись.

Жінка сміється.

• Ну чому ж! Ти не схожий на книжкового черва! З особистим життям у тебе, схоже все також гаразд. Одружений, син. Твоя Вірджинія – надзвичайно гарна жінка, до того ж теж не з простих споживачів. Доктор філології, письменниця…
• Дякую.
• Зрозумій. – Маргарет невимушено кладе долоню на Томову руку, а тоді й бере його під лікоть. – Це, звісно, досить незвично – родина в такому юному віці. Тим більше одруження. Дитина… Ні, ні! Я не засуджую. Просто, тепер мало хто так робить.
• Ну, мабуть я дещо архаїчний.
• І це добре, Томе! Надзвичайно добре! Я, можливо, ризикую видатися тобі надто меркантильною – але хіба родина не є додатковим стимулом для тебе підписати контракт із Аґартою? Тільки не ображайся!
• Безперечно, ти права, Маргарет. – каже Том.
• Розлука – тяжке випробування. Тим більше – навіть без можливості спілкування. Але ж ти як ніхто розумієш – вимоги експерименту абсолютно логічні і мають бути дотримані.
• Звісно. – Томас погоджується цілком щиро.
• Томасе, місце, де ти, якщо вирішив, підпишеш контракт вже поруч. Он за тим баньяном – жінка вказує рукою з пляшечкою натурального апельсинового соку на велике дерево, що височіє, мало не сягаючи куполу зали, віддалік. – Тож, якщо ти не заперечуєш, я коротко ще раз проговорю головні події, які відбуватимуться далі. Розумію, ти чув все це десятки разів – але зараз, перед фінальним рішенням, це нагадування, я впевнена, не буде зайвим.
• Так, я розумію.
• Тож… Томе. Підписавши контракт, ти стаєш на майбутні десять років Інженером Генсу Інженерів, або Жовто-Зеленого Генсу Аґарти. Ти отримуєш гідну платню, що забезпечить тебе і твою родину (чи родини) до кінця ваших життів і дозволять залишити гідний спадок нащадкам. Твоя особистість буде найякіснішим чином скопійована в цифровому вигляді, як і особистості всіх твоїх близьких. В разі, якщо експеримент зазнає невдачі, або персонально ти, чи твої рідні зазнаєте надто великих психологічних травм – будь хто з вас зможете відновитися таким, яким він є сьогодні – поки ще нічого не почалося. І продовжити жити через десять років так, ніби нічого й не було. Звісно, мати навряд чи викине з пам’яті зростання дитини, тож цей пункт стосується передовсім тебе, Томе. Хоча, в разі твоєї загибелі… але не будемо про це. Скоро ти зрозумієш, що шансів загинути в Аґарті набагато менше, ніж на поверхні.
• З того, що я бачив у матеріалах – це, безсумнівно, так.
• Звісно. Далі. Ти знаєш, Томе, що твої спогади будуть дещо підкориговані. Наголошую – не знищені, а тимчасово пригнічені. Десять років під землею – на глибині одинадцяти кілометрів в товщі континентального щита – довгий термін. Тож це робиться, передовсім, заради психологічної стійкості учасників. Приміром, ти дуже туманно пригадуватимеш батьків, дитинство, навчання, своїх партнерів, родину і навіть забудеш власне ім’я. Люди, що колись житимуть в Аґарті не матимуть до чого повертатися на поверхні. Їх життя почнеться і навіки залишиться внизу. Тож учасники експерименту мають перебувати приблизно у такому ж стані свідомості. Але одразу після завершення твоєї вахти – все буде відновлене в початковому вигляді. Натомість, спогади про Аґарту будуть пригнічені.
• Так, я знаю про це.
• Зазвичай саме цей пункт контракту викликає найбільше сумнівів. Але, Томе. Ти маєш розуміти, яка важлива наша праця. Яка крихка надія людства на виживання на цій планеті. Які політичні й економічні пристрасті буяють довкола Аґарти. Всі бажають отримати квиток до омріяної підземної країни, що стане місцем, де людство буде врятоване. Ось чому ми маємо бути надзвичайно обережні. Приміром я, Архітектор – не знаю де саме розташована Аґарта. Де її вхід. Хоч і знаю дуже багато про те, як вона влаштована. І вона прекрасна! Ти, як Інженер, не маю сумнівів, оціниш. Але для цього маєш дати згоду на тимчасову зміну спогадів. Ми не робили цього підчас перших вахт – і жорстоко прорахувалися.
• Я розумію, Маргарет. І я і моя родина згодні.
• Прекрасно! Далі, Томе. Те, що, без сумніву, є дуже спокусливим для наших новеньких – всі ці десять років твоя родина житиме в чудових умовах, у повному достатку, матиме чисте повітря, воду, їжу і прекрасні околиці для прогулянок. Прекрасне місце - одне з не багатьох, що залишилися на планеті – щоб ростити дитину і писати нові книжки. Дружина отримає все чого забажає для роботи, дитина – найліпшу освіту, що стане їй у пригоді у майбутньому житті. Ми абсолютно гарантуємо це. І, звісно, своєю участю у проекті, в разі його успішного завершення, через тридцять років, коли, за нашими розрахунками, справи на поверхні йтимуть вже геть не добре – ти гарантуєш собі, своїй дружині і дитині квитки в Аґарту. А, вже оселившись у Підземній країні, навіть отримаєте право на другу дитину!