4.

Шлях до кута зали зайняв майже годину. Може, колись дуже давно такі речі й справляли враження на Тома, та ті часи давно минули. Він знав багато місць, шлях від стіни до стіни яких потребував би кількох діб шляху.

По дорозі на нього двічі налітали крилаті кровожерливі створіння, що, вірогідно, також належали до грибної царини, хоча, складністю навичок та будови, наближалися до птахів чи рептилій. Том легко зняв їх пострілами зі стека, майже не повертаючи голови.

У куті зали бовваніла величезна брама з гермозатвором, надійно замкнена, як і сподівався Том.

• Gens una sumus, - сказав Том і відчув, як пересохло в роті за довгі часи, протягом яких він не вимовив і слова.

Впізнавши його голос і кодові слова, ворота ожили. Десь вгорі гучно хруснуло, загуло і важезна пластина металу, що важила, мабуть, не один десяток тон посунула вгору. Зачинивши ворота за собою, Том опинився у непроглядній темряві і запалив ліхтар стека. Те, що він побачив, примусило його вилаятися скрізь зуби.

У відносно невеликій камері, що ховалася за брамою, Том побудував ще меншу, що повністю перегородила кімнату та була пристосована в якості шлюзу, де можна було почиститися – все необхідне обладнання він встановив тут сам. Герметичні стіни він зібрав з прозорого композитного матеріалу, залишивши в них лише невеличкі двері, у які, за потреби, міг хіба що проїхати на маленькому електокарі. За прозорою стіною, яку споглядав чоловік була ще одна така сама, також побудована Томом, за нею – друга металева з іще однією велетенською брамою, яка навіки застигла у напіввідчиненому стані. В давні часи, коли велику залу почали окуповувати гриби-мутанти, Том вирішив побудувати тут, за брамою, надійну перепону на шляху мікроскопічних спор та міцелію, що рано чи пізно просочилися б крізь ворота. Одночасно облаштував місце, де міг спокійно очистити одяг та шкіру, відпочити, напитися води та поїсти. Укомплектував невеличкий сховок, де було все, що могло знадобитися на довгому шляху до Червоного Генсу (чи іще далі. Хто знає?).

Тепер прозора стіна перед ним не була прозорою. Зсередини його колишній шлюз був заліплений суцільною біомасою невідомого походження. Він дистанційно увімкнув у шлюзовій камері світло, і стіна спалахнула притлумленим матовим світлом. Гидь, що заліпила її з того боку, була напівпрозора й мала білосніжний колір. Том обережно зробив кілька кроків вперед – і вилаявся ще раз. Герметичні двері були неушкоджені – а це означало, що організми, які він тепер дуже добре бачив, просочилися звідкілясь збоку, або були зламані другі двері – у протилежній композитній стіні, за якою до тепер була чиста територія. Чоловік уважно пригадав все, що знав про бічні металеві стіни, підлогу та стелю шлюзу – якби в них був прихований шлях, яким гриби могли просочитися всередину, було б не все втрачене. Шлюз можна вичистити, шпарини загерметизувати. А за протилежною стіною шлюзу все ще було б чисто. Але, нажаль, ніякої можливості потрапити в камеру з боків, зверху чи знизу не існувало.

Том знову болісно ковтнув, поворушив сухим язиком. Спрага ще посилилася, бо тепер він знав, що не скоро зможе напитися.