Том: Котяча драма за кадром
Том і Джеррі: Поетичний прощальний акорд
Місячне світло падало на порожні кімнати, наче холодний ніж, що розтинає ніч на частини. Джеррі стояв, мов тінь, що тане між світлом і темрявою, його маленька постать здавалася крихкою, наче кришталь.
«Ми — як два листки на вітрі, Том, — прошепотів він, — що кружляють у штормі, не маючи сили триматися разом.»
Я дивився, як його силует повільно розчиняється в сутінках, ніби вода, що просочується крізь пальці.
«Ти — моє відлуння, що лунає у пустоті моєї душі, — мовив я, — і тепер ця тиша страшніша за будь-який крик.»
Сльози котилися по моїх щоках, мов дощ, що розмиває останні сліди на піску.
«Кожна наша погоня — це танець двох сердець, що б’ються в унісон, але розділені безжальним часом.»
Джеррі тихо кивнув і мовив останнє:
«Прощавай, Том... Нехай наші тіні назавжди залишаться переплетеними в пам’яті цієї ночі.»
Він зник, немов останній подих вітру, а я залишився стояти на порозі самотності, де відлуння його кроків — це єдина музика мого розбитого серця.
І так, у тиші, що слідувала за ним, я зрозумів: справжня трагедія — не в розлуці, а в тому, що навіть найдорожчі нам душі залишаються недосяжними, немов зірки, що світять вічно, але ніколи не впадають.
Відредаговано: 17.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
