Одного вечора, коли погоня затихла і будинок погруз у тиші, я сів на підвіконня і дивився на місяць. І раптом почув тихий звук — маленький голос, що налетів зі схованки.
«Том», — сказав Джеррі, виходячи з тіні, — «ти коли-небудь думав, чому ми ганяємось одне за одним?»
Я задумався. Відповісти було складно, адже ніколи не ставив собі це питання всерйоз.
«Може, — тихо прошепотів я, — тому що це єдина річ, яка тримає нас разом? Ми вороги, але без цього конфлікту... ми б були просто самотніми.»
Джеррі посміхнувся і підбіг ближче.
«Я теж відчуваю це. Іноді думаю, що ми — як дві сторони однієї монети. Ти — моя тінь, а я — твій промінь світла. Без тебе цей дім був би порожнім.»
Я посміхнувся, хоч і неохоче.
«Тож що ж нам робити? Продовжувати цю нескінченну гру?»
«Так, — відповів Джеррі, — але пам’ятай: в цій грі ми не вороги. Ми друзі, які навчилися любити свою боротьбу.»
І тоді я зрозумів, що справжня сила — не в перемозі, а в тому, щоб бути поряд, незважаючи ні на що.
Відредаговано: 17.07.2025