Після чергового падіння, коли весь світ здається таким жорстоким і несправедливим, я все ж піднімаюсь. Бо я знаю: в житті кота, як і в житті кожного, не можна зупинятися.
Іноді мені сняться сни, де я — не переслідувач, а той, кого люблять і розуміють. Де я не боязкий і невдалий мисливець, а сильний і впевнений у собі друг. Можливо, це лише марення, але воно дає сили.
Я згадую, як колись, в один із тих рідкісних вечорів, господиня тихо сиділа біля вікна і гладила мене по голові. Вона не говорила нічого, але її тепло говорило більше за слова. Саме тоді я відчув, що не все втрачено, що навіть я можу бути кимось важливим.
І хоча наші погоні з Джеррі виглядають як безкінечна боротьба, насправді це більше, ніж гра. Це наше спілкування — мовою рухів, хитрощів і сміху, яким не кожен може навчитися.
Іноді, коли я дивлюсь на Джеррі, бачу не ворога, а партнера, який допомагає мені пізнавати себе. Він — мій виклик, моя мотивація, мій маленький друг, хоч і дуже кумедний.
Хоч я й падаю, часто гублюся і навіть розбиваю вази, я не перестаю вірити, що колись зможу показати, хто я насправді. Не просто кіт із мультфільму, а істота з мріями, страхами і надіями.
І кожен раз, коли звучить сміх глядачів, я розумію: це не лише над моїми помилками, а й над моєю боротьбою, моїм бажанням бути кращим.
Бо в кінці кінців, я — Том. І навіть якщо моє життя — низка падінь і поразок, я не здамся. Я буду боротися, бо кожен має право на другий шанс.
Відредаговано: 17.07.2025