Розділ 1

Ішовши на останні збори цього обороту в академії в повному виснаженні — настільки, що чорні кола під очима з катастрофічною швидкістю розросталися, грозячись дістатися до самих вилиць. Думки послати Кая з його компанією куди подалі навідувалися дедалі частіше. Як і бажання махнути на все рукою: на академію, на всі ці обов’язки — і відчалити в якусь подорож, якнайдалі. Бо з таким графіком до вигорання залишився один крок.

Написання пісень, танцювальна практика з групою... Якого біса я на себе це все взяв? Мав же бути просто акціонером. Чорт. І ще й викладаю в академії. Хоча б на деякий час академія зникне зі списку справ — буде нагода завершити пісню, все інше скинути на Кая і дременути десь на сонечко. Тільки треба вигадати переконливу відмазку — чому я «вимушений» його залишити і тимчасово зникнути. Дожився, називається...

Відчинивши двері деканату з посмішкою, одразу помітив: від колишньої байдужості, настороженості, а іноді й агресії з боку колег не залишилося і сліду. Що ж, навіть приємно — хоч якась гордість за свою репутацію. Але посмішка швидко зів’яла, щойно ми завершили розмову про кінець семестру та перейшли до теми літа. А саме — до заходів, які проводитимуться в цей період. І все б нічого, мене це могло б і не стосуватися, але... Це кляте але!

— Як вам відомо, кожного літа проводиться експедиція на руїни для найкращих четвертокурсників. Цей оборот — не виняток. І, за рекомендацією наших постійних експедиторів... — ректор ввічливо нахилив голову в бік професора мов і рун та професора міфів. Обидва весело подивилися в мій бік. Моє очко мимоволі стиснулося в передчутті лиха.

— Було обрано професора Юліана. Давайте привітаємо нашого колегу! — усі з радістю мені похлопали, з явним полегшенням на обличчях. Ніхто з них не хотів пхатись у цю експедицію. І я теж!

— Зачекайте, ректоре! Це занадто відповідальна місія для мене. Моя кваліфікація недостатня, щоби вести адептів у розкопки на руїнах!

Я гарячково намагався навести ще з десяток причин, чому мені не варто їхати, але мене перервали швидше, ніж я встиг договорити.

— Юліане, ви зарекомендували себе цього обороту як один з найвідданіших і найрізносторонніших професорів академії. Особливо — з огляду на останні події... Але не будемо про сумне, — він зробив драматичну паузу, обвів залу поглядом і продовжив: — Хто вважає, що професор Юліан цілком кваліфікований для того, щоб очолити експедицію? Підніміть руки.

І всі, чорт забирай, підняли свої руки. Без жодних вагань.

От воно як... Ну-ну. Я вам це пригадаю.

Особливо двом усміхненим професорам, з легкої руки яких мене й хочуть «збагрити» на екскурсію.

— Отже, як бачите, всі одноголосно погодилися, Юліане. Не хвилюйтеся, з вами також буде професорка Тайя, — вона кивнула, позначаючи себе. Чесно кажучи, я її навіть не знаю...

— Крім вашої групи, в експедицію вирушають ще три академії та представники Вежі Досліджень, — по залі пролунав гул здивування. Схоже, представники Вежі — рідкісні гості на подібних новачкових експедиціях. — Так, Вежа приєднується з власних причин, які вони не захотіли розголошувати. Але для нас це тільки плюс — більше безпеки для адептів. Через їхню участь експедицію перенесли на початок сьомого циклу.

— Зачекайте, це ж через десять діб, ректоре! У мене також є термінові справи! Це зовсім не...

Обурення професорки Тайї було яскравим, і, чесно кажучи, я її повністю підтримував. Якого біса так мало часу на підготовку?

— Час вибрала Вежа. Уся експедиція займе цілий цикл, тож вони вирішили пришвидшити процес. Нам залишалося лише погодитися, як і іншим академіям. Безпеку ж забезпечує саме Вежа — що для багатьох стало головним аргументом, — розвівши руками, ректор виглядав цілком задоволеним ситуацією.

— І не забувайте, що у вас прописаний один примусовий захід на оборот у трудовому документі. Або штраф — або погоджуйтеся.

«От триклятий, з козирів пішов!»

Та я ж той договір читав абияк, не вдумувався… А от як воно, значить, працює. І який там штраф? Це питання вирвалося саме по собі — й одразу отримало відповідь.

— Скорочення платні та збільшення заходів на оборот, — замість ректора відгукнувся професор некромантії Фауст. — Перевірено на собі...

— Він урізав собі зарплату більше ніж наполовину, — шепнула мені професорка Мандрагора, непрохано наблизившись. Я чемно подякував і так само чемно відсунувся. На жаль, не надто далеко.

«Брр… Не надто приємна ституа…»

— Тепер, коли все узгоджено — ось папка з деталями експедиції, — ректор клацнув пальцями, і переді мною та професоркою Тайєю з’явилась товстезна папка. Сантиметрів десять завтовшки. Я машинально провів пальцем по сторінках і скептично поглянув на свою «колегу по нещастю». Вона відповіла мені таким самим виразом.

— Кхм, Вежа додала кілька пунктів для вашого ознайомлення.

«Вежа, кажеш… Щось у мене погане передчуття...»

— Та це ж явно не «кілька» пунктів...

— Тихо! — на цей раз ректор не став церемонитися, різко припинивши наші скарги. — Ми нічого не можемо змінити. І раз інших тем для обговорення немає, оголошую навчальний оборот закритим!

Скупі оплески пролунали від професорів. Хоча й раділи початку канікул, кожен мав купу надурочних завдань. Тепер — і я теж. Бляяя...

«Бійся своїх бажань», — кажуть. І мають рацію. Хотів кудись з’їхати? Тримай безкоштовну путівку. Дякуй, що не в один кінець, щасливчику...

Усі почали розходитись, поки я гортав свою папку.

Старшою в нашій групі, на щастя, призначили професорку Тайю. Я ж просто супроводжуючий, маю слідкувати, щоб із адептами нічого не сталося. Звучить просто...