Катя

Ранок видався важким — голова розколювалась після вчорашніх коктейлів. Але, чорт забирай, як же це було круто. Я вже й забула, коли востаннє дозволяла собі так розслабитись. Та й дівчатам це було потрібно — трохи видихнути після роботи, відчути себе живими. Я навіть не пам’ятаю, як дісталася додому. Треба буде написати в наш чат — дізнатись, що там було після, і як хто сьогодні почувається. Повернувшись набік побачила Марка, який ще спав, дивно, як це він ліг вчора зі мною спати, що навіть не заважала йому. А потім ,як почала згадувати: зайшла в квартиру, "зайшла"- це ше героїчно сказано, побачила Марка, і сама напала на нього з поцілунками і далі, далі....Огооо,давно в нас не було інтиму. Від своїх думок та вчорашніх подій, я посміхнулась. Можливо і справді потрібно добавити більше відпочинку у життя. Зажмуривши очі, перебираючи думки в голові я непомітно задрімала. 

Знову моя улюблена галявина. Така густа трава- я босими ногами ступаю по ній. Вітер? Чи…Я роблю ще крок — і вся галявина наче оживає. Пелюстки тихо шелестять, схиляються в мій бік, тягнуться до мене, ніби я для них — щось знайоме. Наче вони чекали. Я вдихаю глибше — і аромат стає сильнішим, теплішим, обволікає мене повністю. На мить здається, що я не просто серед квітів… а частина цього місця. І раптом з’являється дивне відчуття — ніби хтось дивиться на мене крізь них. Та роздивляючись навкруги, я і не зрозуміла звідки, цей погляд. В середині я знала - це сині очі, спостерігають за мною. Вже по знайомй доріжчі я пішла до струмка, в душі мені хотілось його роздивитись, думала, що він буде знову біля води. Але схоже, що не сьогодні. Гуляла я ще довго по галявині поки не проснулась від  телефона, який дзвонив Маркові. Відкривши очі, побачила ,що Марк якось дивно підірвався з ліжка і пішов розмовляти по телефону в іншу кімнату. В душі одразу забила тривога, вже не турбувала і голова так сильно і вчорашня ніч вже не давала радості та ейфорії. Тихенько підняшись з ліжка я підійшла до закритих дверей, через них я чула ,що говорив він дуже тихо, що вже за секрети?...Тривога тільки збільшилась коли я почула обивок фрази: - потрібен, ще час...щось незрозуміле відповіли у телефоні:- добре через два дні, все буде, відповів Марк. Катя була на межі, за секунду стало погано, в очах потемніло. Вона відступила від дверей і сперлася рукою об стіну, намагаючись вирівняти дихання. «Через два дні... все буде...» — ці слова дзвеніли в голові, витісняючи всі інші думки. За кілька хвилин двері відчинилися. Марк повернувся до кімнати, ніби нічого не сталося. Але Катя одразу помітила напруження в його погляді. Він швидко сховав телефон до кишені й натягнуто посміхнувся.  — Уже прокинулась? — запитав він.  — Хто телефонував? — тихо, але твердо сказала вона. Марк завмер лише на мить. — По роботі. - Яка робота? Ти не працюєш вже кілька місяців, яка ще робота?  Марк важко зітхнув і відвів погляд. — Не зараз, добре? — Ні, не добре! — її терпіння урвалося. — Я прокидаюся, бачу, як ти тікаєш у іншу кімнату говорити пошепки, чую якісь дивні розмови про два дні і про те, що "все буде", а тепер ти кажеш мені "не зараз"? Марк почав з нею сперечатися: - Тобто ти щей підслуховуєш, взагалі ненормальна! Він був у люті, ніби винною в усьому була саме Катя. Вона кілька секунд мовчала, дивлячись на нього широко розплющеними очима. Усередині щось обірвалося.

— Я ненормальна? — тихо перепитала вона.

Марк нічого не відповів. — Я ненормальна? — голос став твердішим. — Я вчора була така щаслива. Думала, що ця ніч нарешті нас зблизить після всього, що між нами було останній місяць, що будемо налагоджувати стосунки, знову разом планувати, мріяти. Я так довго мовчала, думала може щось зміниться, думала ,якщо замовчувати ,закрити очі все пройде, що ти захочеш змінюватись. Вона відчула, як до горла підкочується клубок. — Я тягну на собі все. Їжу, кредити, рахунки, домашні справи. Працюю, поки ти місяцями шукаєш себе. Підтримую тебе, коли тобі важко. Захищаю перед усіма, я тебе захищаю, хоча ти маєш бути моїм тилом,ти повинен мене захищати, не я, я настільки виснажена від тебе, від наших стосунків такого життя. Кожен раз я думаю, що от от і все буде краще, легше, а життя то йде. І після цього ненормальна — я? Він опішив, неочікувавши, що його вічно спокійна жінка, буде йому протиречити, думав, що вона злякається його, але страхом пахло тільки від нього. Бо втрачати було кого саме Марку. Тільки він цього ще не розумів. І, можливо, зрозуміє занадто пізно.

Марк стиснув зуби й холодно промовив: — Якщо я весь такий поганий, то можеш знайти собі кращого. Колись ця фраза завжди потрапляла в ціль, в саме серце, перше кохання як не як .Колись після таких слів Катя одразу починала виправдовуватися, запевняти його, що любить, що не хотіла образити, що вони все подолають разом. Колись. Але не сьогодні. Катя лише дивилася на нього, і вперше за довгий час у її погляді була пустота та втома. Глибока, багаторічна втома. — Бачиш? — тихо сказала вона. — Ось тому ми й опинилися тут. Марк насупився. — Про що ти? — Про те, що кожного разу, коли я намагаюся поговорити про проблему, ти переводиш усе на мене. Не пояснюєш. Не слухаєш. Не шукаєш вихід. Ти просто кидаєш: «Тоді знайди собі кращого». Вона похитала головою. — І знаєш, що найсумніше? Я стільки років боялася почути ці слова. А зараз... Катя зробила паузу. — Зараз вони вже не лякають мене так, як раніше. На обличчі Марка майнула розгубленість. Бо вперше за весь час він не почув у відповідь звичних заперечень. Вперше Катя не кинулася його заспокоювати. І саме це налякало його найбільше. — То що, мовчиш, не будеш розбиратись? — нервово кинув він. — Образилася? Катя гірко посміхнулася. — Ні, Марку. Я просто втомилася. Вона обвела поглядом кімнату. — Втомилася від того, що все тримається на мені. Від того, що ти завжди знаходиш спосіб зробити мене винною. Від того, що я роками чекаю змін, які так і не приходять.

— Знову починається...

— Ні, — перебила вона. — Якраз навпаки, сьогодні виберу себе.