Катя

Помилка молодості,так би я назвала зустріч з Марком. Він був таким симпатичним, трішки вище мене ,а який харизматичний. Закохалась у його сміх і як весело все розповідав. Дружити з таким хлопцем,одна радість і свобода, але не жити.Прийшовши додому ,Марка не побачила, навіть і не здивувалась.Мабуть знову пішов до свого друга на пиво. Чомусь я останнім часом не засмучуюсь від його неуваги до мене. Мені підвищили зарплату, то з дівчатами збиремось на вихідних. Можливо навіть раніше закрию кредит, мілкі долги відам.Вечір пройшов звичайно,пішла у ванну, повечеряла, лягла. Думки  у голові не давали спокою. Кожна думка ломала мозок, тихо включивши музику, повільно почала засинати.

Проснулась я , тільки не у ліжку,не можу зрозуміти,вщипнула себе за руку, відчуваю,але сплю.

Переді мною велика зелена галявина, застелина різнобарвними квітами, небо голубішого не знайти,і відчуття ніби ,це мій дім. Таке не зрозуміле мені,від всієї краси ,що навколо, не можу навіть поворушитись. Дивне відчуття в грудях ,серце,як наче має вирватись з грудей,таке серцебиття,проводю очима по горизонті, думаю,що треба пройтись трохи вперед. Іду ,іду ,а серце не заспокоюється, тай краєвид не змінюється, як наче застрягла в красивій оболонкі. 

Іду далі вперед, але кожен крок — ніби на місці. Трава під ногами м’яка, прохолодна, а повітря пахне чимось знайомим — солодким і свіжим водночас.
Погляд ловить щось блискуче — струмок, що тече просто між квітами. Вода прозора, мов скло, але коли нахиляюся — бачу у відображенні не себе.
Хтось стоїть позаду.

Різко обертаюсь — порожньо.
Серце б’ється ще сильніше. Йду далі, тепер швидше, вже майже біжу, та ця галявина не закінчується. Куди не глянь — усе те саме.
Тоді я чую кроки. Повільні, важкі.

Зупиняюсь, ковтаю повітря.
— Є тут хтось?.. — голос ледь не зривається.
Тиша.

І раптом — шурхіт за спиною.
Повертаю голову — і бачу його.
Високий, темне волосся розвіює вітер, очі — глибокі, але холодні, як небо. Стоїть мовчки, просто дивиться.

Я роблю крок назад.
— Хто ти?..
Він не відповідає, тільки трохи нахиляє голову, ніби прислухається до мого страху.

Дивлюсь йому в очі і непритомнію, лечу у бездні, страх окутує мене всю. Різко проснувшись,я вздригнулась від цього сну, запам'ятала тільки очі, голубі і бездну від тих очей. 

Так пече в грудях, як тепер знову заснути, ще й ці голубі очі,ніколи їх не любила, а тут....хоч бери до "бабки" йди. Від цієї думки,сама себе розсмішила, буде шо дівчатам розказати.

Відкрились двері - ось і моя реальність, Марк ледве зайшов у квартиру, так і завалився одягненим спати,добре хоч взуття зняв. Я пішла лягла на дивані, щоб не чути його храп і перегар......