Катя

Збираючись додому з офісу, я думала, як потрапила в таку ситуацію: набралася кредитів, влізла ще в більші борги, щоб облаштувати своє життя.
А чи справді воно так, як я хотіла?

Ще трохи поковирявшись у власній голові, я зупинилась — думки почали тягти у безодню нісенітниць. Але, зібравшись із духом, я налаштувала себе на позитив.

Кожен день повертаючись додому, я намагалася думати лише про хороше. Так було і цього вечора. Як завжди, затрималась на роботі, поки вдягнулась, поки вийшла з офісу — вже впала темна ніч.
Піднявши очі вгору, я подивилась на зорі й промовила, як молитву чи бажання:
“Дай мені сили і наснаги, і щоб усе це скоріше закінчилось.”

Понуривши голову, я рушила по чудово освітленій алеї й згадала, що треба ще зайти по продукти.
...

Дім зустрів знайомою картиною: мій чоловік, як завжди, лежав на дивані, дивився телевізор і навіть не повернув голови, коли я зайшла.
Я видихнула — не з образи, а з утоми. Усе було, як завжди. Приготувати, прибрати, усе встигнути. І мовчати.

Мені це не подобалось, але я ніколи не казала. Так було й цього вечора.
Помолившись тихо, більше для себе, я почала звичну хатню круговерть.

Коли все закінчила й нарешті пішла в душ, то відчула полегшення. Гаряча вода змивала напругу, думки, шум дня. Це був єдиний простір, де я могла бути собою.

Витершись, я тихо лягла поруч із чоловіком, який уже спав, і швидко поринула у сни.

А сни... вони тривожили мене вже не одну ніч. Я прокидалась з відчуттям, що хтось поруч — хтось, кого я давно знаю, але не пам’ятаю звідки.
Я нікому про це не розповідала. Навіть собі боялася зізнатись, що ці сни здавалися надто реальними.

І так минали дні — дім, робота, робота, дім.
Можливо, я хотіла змінити своє життя, але не знала, з чого почати.
Тільки якби я знала, що зміни вже йдуть мені назустріч...
І що майбутнє — зовсім поруч.

...

Працювала я у чудовій фірмі по виготовленню декору для свята. Насправді я обожнюю свою роботу, це єдина сравжня радість у мене. Інколи ми їздимо по справах від фірми до тих ,хто організовує свято. Це так дивовижно дивитись на маштабні весілля, день народження і інші свята , коли ти радієш за людей, що хоч у когось є щастя. В мене теж воно було, тільки через постійну втому та зобов'язання, я його це "щастя" так не відчувала. Але всередині, яка б не була втома, завжди вірю у краще. 

День сьогодні почався так само, як і завжди. Я встала з ліжка, зробила всі ранні процедури ,одяглась і вирушила на роботу. Виходячи з квартири, оглянулась назад у прихожу, мене осяйнуло якесь неприємне відчуття. Але відкинувши все ,пішла на роботу. 

На роботі мене зустріли мої три подруги, за яких , я також тримаюсь на плаву. Вони чудові, Мірра була чарівної зовнішності з карими очима, Юстина мала біляве довге волосся і неземні голубовато-сірі очі, Лаура була зелеоока шатенка, дуже харизматича зовнішність. Всі ми працювали в різних віділах, але кофе та плітки, самі себе не вип'ють та не обговорять. Тому з самого ранку ми робили маленький ритуал — чашка кави, сміх і кілька хвилин відвертостей.

— Ну що, дівчата, — я поставила чашку на стіл, — хто сьогодні не спав через замовлення?

— Та я, — зітхнула Лаура, закочуючи очі. — Вчора цей клієнт знову захотів “щоб усе блистіло, але дешево”. Я вже блищу сама — від злості.

— А я, — тихо всміхнулася Юстина, — навпаки, спала як немовля. Але мені снилося щось дивне… ніби хтось стояв біля мого ліжка і дивився.

— Ти б менше серіалів про духів дивилась, — пирснула Мірра, перемішуючи цукор. — Хоча, якщо там був красень, то я не проти, щоб і мені приснився.

— Ага, — засміялась я, — головне, щоб не забрав у тебе замовлення і не пішов до конкурентів.

Ми засміялись усі разом. Цей короткий ранок — кава, жарти, їхні голоси — був єдиним моментом, коли я відчувала, що ще живу.

МАРК

«Боже, як я від неї вхляв…» — подумав Марк, скоса глянувши на свою жінку.
Вона лежала поруч, дихала важко, крізь сон щось невнятно бурмотіла.
Він нетерпляче штовхнув її ліктем і буркнув:

— Що тобі там сниться? — і, відвернувшись на інший бік, додав крізь зуби: — Дістала вже. Через тебе виспатись не можу.

Катя мовчки підвелась і пішла на кухню.
Останнім часом вона його тільки дратувала: все не так, все не по ній.
Прийде з роботи — слова не скаже. На роботу йде веселіше, ніж додому.

«Я ж казав їй, що знайду роботу… Трохи потерпи — стане легше. Ну, кредити — то таке, я ж не навмисне втягнув… Але ж ми разом, сім’я. Мусимо тягнути все удвох», — намагався він переконати себе.

Насправді ж йому й самому було тяжко. Дім тиснув, усе дратувало. Не хотілось ні прибирати, ні готувати.
Ще й доводилось просити в неї на сигарети чи пляшку пива. «Мені ж теж треба якось розслабитись…»

Заснувши, Марк прокинувся вже ближче до обіду. Каті, звісно, поруч не було.

Він потягнувся, встав і поплентався до холодильника. Відкривши дверцята, буркнув:

— Так… що тут у нас? Млинці, салат… Тааа… І все? Як так можна! Могла б і щось нормальне приготувати.

З невдоволеною міною взяв тарілку з млинцями, поїв і замислився, чим би зайнятись.

Після обіду набрав друга — того самого, що іноді підпільно ремонтує чужі авто.
«Може, хоч на пиво скинемось… Бо що ще робити?»

.....

Катя

.....

Кожна ніч давалась мені все тяжче і тяжче, тільки я потонула у своїх райських снах. Марк вже будить, бо голосно йому. Раніше я все переводила на жарти, а зараз в мене така внутрішня агресія до нього. Я встала, пішла на кухню, щоб не заважати спати "коханому чоловіку", мда , як мені все це набридло, але щось і сил немає з цим боротись, лишень апатія до всього, як переступаю поріг квартири. Нема сил думати, поглянувши на телефон, побачила, що нема сенсу лягати спати, заварила собі каву, вийшла на невеличкий балкон, опершись на нього, закрила очі і  вдихала запах кави зі свіжим повітрям. Неймовірний запах, як наче у сні. Розслабившись, я відчула легкі дотики на плечах та волоссі :