Катя

Збираючись додому з офісу, я думала, як потрапила в таку ситуацію: набралася кредитів, влізла ще в більші борги, щоб облаштувати своє життя.
А чи справді воно так, як я хотіла?

Ще трохи поковирявшись у власній голові, я зупинилась — думки почали тягти у безодню нісенітниць. Але, зібравшись із духом, я налаштувала себе на позитив.

Кожен день повертаючись додому, я намагалася думати лише про хороше. Так було і цього вечора. Як завжди, затрималась на роботі, поки вдягнулась, поки вийшла з офісу — вже впала темна ніч.
Піднявши очі вгору, я подивилась на зорі й промовила, як молитву чи бажання:
“Дай мені сили і наснаги, і щоб усе це скоріше закінчилось.”

Понуривши голову, я рушила по чудово освітленій алеї й згадала, що треба ще зайти по продукти.
...

Дім зустрів знайомою картиною: мій чоловік, як завжди, лежав на дивані, дивився телевізор і навіть не повернув голови, коли я зайшла.
Я видихнула — не з образи, а з утоми. Усе було, як завжди. Приготувати, прибрати, усе встигнути. І мовчати.

Мені це не подобалось, але я ніколи не казала. Так було й цього вечора.
Помолившись тихо, більше для себе, я почала звичну хатню круговерть.

Коли все закінчила й нарешті пішла в душ, то відчула полегшення. Гаряча вода змивала напругу, думки, шум дня. Це був єдиний простір, де я могла бути собою.

Витершись, я тихо лягла поруч із чоловіком, який уже спав, і швидко поринула у сни.

А сни... вони тривожили мене вже не одну ніч. Я прокидалась з відчуттям, що хтось поруч — хтось, кого я давно знаю, але не пам’ятаю звідки.
Я нікому про це не розповідала. Навіть собі боялася зізнатись, що ці сни здавалися надто реальними.

І так минали дні — дім, робота, робота, дім.
Можливо, я хотіла змінити своє життя, але не знала, з чого почати.
Тільки якби я знала, що зміни вже йдуть мені назустріч...
І що майбутнє — зовсім поруч.

...

Працюю я у чудовій фірмі ,яка займалась організацією і декоруванням різних свят. Насправді я обожнюю свою роботу, це єдина сравжня радість у мене. Це так дивовижно дивитись на маштабні весілля, день народження і інші свята , коли ти радієш за людей, що хоч у когось є щастя. В мене теж воно є, тільки через постійну втому та зобов'язання, я це "щастя" так не відчуваю. Але всередині, яка б не була втома, завжди вірю у краще. 

День сьогодні почався так само, як і завжди. Я встала з ліжка, зробила всі ранні процедури ,одяглась і вирушила на роботу. Виходячи з квартири, я оглянулася назад у прихожу — і раптом мене огорнуло якесь дивне, але приємне відчуття. Я затрималася на мить.Порожньо. Тихо. Та водночас… ніби щось залишилося. Та відкинувши ці думки, я вийшла надвір. Дорогою на роботу я йшла ніби окрилена — легка, спокійна, незвично щаслива без причини. І раптом прямо переді мною, повільно кружляючи в повітрі, впала пір’їнка. Чорна. З ледь помітним переливом. Я зупинилася. Раніше я таких не бачила. Нахилилася, обережно підняла її й на мить затримала в пальцях. Вона була теплою. Я поклала пір’їнку в сумку, сама не розуміючи навіщо… але відчуваючи, що вона - на удачу.

На роботі мене зустріли мої три подруги, за яких , я також тримаюсь на плаву. Вони чудові, Мірра була чарівної зовнішності з карими очима, Юстина мала біляве довге волосся і неземні голубовато-сірі очі, Лаура була зелеоока шатенка, дуже харизматича зовнішність. Всі ми працювали в різних віділах, але кофе та плітки, самі себе не вип'ють та не обговорять. Тому з самого ранку ми робили маленький ритуал — чашка кави, сміх і кілька хвилин відвертостей.

— Ну що, дівчата, — я поставила чашку на стіл, — хто сьогодні не спав через замовлення?

— Та я, — зітхнула Лаура, закочуючи очі. — Вчора цей клієнт знову захотів “щоб усе блистіло, але дешево”. Я вже блищу сама — від злості.

— А я, — тихо всміхнулася Юстина, — навпаки, спала як немовля. Але мені снилося щось дивне… ніби хтось стояв біля мого ліжка і дивився.

— Ти б менше серіалів про духів дивилась, — пирснула Мірра, перемішуючи цукор. — Хоча, якщо там був красень, то я не проти, щоб і мені приснився.

— Ага, — засміялась я, — головне, щоб не забрав у тебе замовлення і не пішов до конкурентів.

Ми засміялись усі разом. Цей короткий ранок — кава, жарти, їхні голоси — був єдиним моментом, коли я відчувала, що ще живу. Потім я пішла у свій робочий невеликий, світлий кабінет та дістала свою знахідку і додала у квіткову композицію у мене на полиці, яка була від вікна. На сонці моя "фортуна" тихо грала переливами.

МАРК

«Боже, як я від неї вхляв…» — подумав Марк, скоса глянувши на свою жінку.
Вона лежала поруч, дихала важко, крізь сон щось невнятно бурмотіла.
Він нетерпляче штовхнув її ліктем і буркнув:

— Що тобі там сниться? — і, відвернувшись на інший бік, додав крізь зуби: — Дістала вже. Через тебе виспатись не можу.

Катя мовчки підвелась і пішла на кухню.
Останнім часом вона його тільки дратувала: все не так, все не по ній.
Прийде з роботи — слова не скаже. На роботу йде веселіше, ніж додому.

«Я ж казав їй, що знайду роботу… Трохи потерпи — стане легше. Ну, кредити — то таке, я ж не навмисне втягнув… Але ж ми разом, сім’я. Мусимо тягнути все удвох», — намагався він переконати себе.

Насправді ж йому й самому було тяжко. Дім тиснув, усе дратувало. Не хотілось ні прибирати, ні готувати.
Ще й доводилось просити в неї на сигарети чи пляшку пива. «Мені ж теж треба якось розслабитись…»

Заснувши, Марк прокинувся вже ближче до обіду. Каті, звісно, поруч не було.

Він потягнувся, встав і поплентався до холодильника. Відкривши дверцята, буркнув:

— Так… що тут у нас? Млинці, салат… Тааа… І все? Як так можна! Могла б і щось нормальне приготувати.

З невдоволеною міною взяв тарілку з млинцями, поїв і замислився, чим би зайнятись.