Катя

Збираючись додому з офісу, я думала, як потрапила в таку ситуацію: набралася кредитів, влізла ще в більші борги, щоб облаштувати своє життя.
А чи справді воно так, як я хотіла?

Ще трохи поковирявшись у власній голові, я зупинилась — думки почали тягти у безодню нісенітниць. Але, зібравшись із духом, я налаштувала себе на позитив.

Кожен день повертаючись додому, я намагалася думати лише про хороше. Так було і цього вечора. Як завжди, затрималась на роботі, поки вдягнулась, поки вийшла з офісу — вже впала темна ніч.
Піднявши очі вгору, я подивилась на зорі й промовила, як молитву чи бажання:
“Дай мені сили і наснаги, і щоб усе це скоріше закінчилось.”

Понуривши голову, я рушила по чудово освітленій алеї й згадала, що треба ще зайти по продукти.
...

Дім зустрів знайомою картиною: мій чоловік, як завжди, лежав на дивані, дивився телевізор і навіть не повернув голови, коли я зайшла.
Я видихнула — не з образи, а з утоми. Усе було, як завжди. Приготувати, прибрати, усе встигнути. І мовчати.

Мені це не подобалось, але я ніколи не казала. Так було й цього вечора.
Помолившись тихо, більше для себе, я почала звичну хатню круговерть.

Коли все закінчила й нарешті пішла в душ, то відчула полегшення. Гаряча вода змивала напругу, думки, шум дня. Це був єдиний простір, де я могла бути собою.

Витершись, я тихо лягла поруч із чоловіком, який уже спав, і швидко поринула у сни.

А сни... вони тривожили мене вже не одну ніч. Я прокидалась з відчуттям, що хтось поруч — хтось, кого я давно знаю, але не пам’ятаю звідки.
Я нікому про це не розповідала. Навіть собі боялася зізнатись, що ці сни здавалися надто реальними.

І так минали дні — дім, робота, робота, дім.
Можливо, я хотіла змінити своє життя, але не знала, з чого почати.
Тільки якби я знала, що зміни вже йдуть мені назустріч...
І що майбутнє — зовсім поруч.

...

Працювала я у чудовій фірмі по виготовленню декору для свята. Насправді я обожнюю свою роботу, це єдина сравжня радість у мене. Інколи ми їздимо по справах від фірми до тих ,хто організовує свято. Це так дивовижно дивитись на маштабні весілля, день народження і інші свята , коли ти радієш за людей, що хоч у когось є щастя. В мене теж воно було, тільки через постійну втому та зобов'язання, я його це "щастя" так не відчувала. Але всередині, яка б не була втома, завжди вірю у краще. 

День сьогодні почався так само, як і завжди. Я встала з ліжка, зробила всі ранні процедури ,одяглась і вирушила на роботу. Виходячи з квартири, оглянулась назад у прихожу, мене осяйнуло якесь неприємне відчуття. Але відкинувши все ,пішла на роботу. 

На роботі мене зустріли мої три подруги, за яких , я також тримаюсь на плаву. Вони чудові, Мірра була чарівної зовнішності з карими очима, Юстина мала біляве довге волосся і неземні голубовато-сірі очі, Лаура була зелеоока шатенка, дуже харизматича зовнішність. Всі ми працювали в різних віділах, але кофе та плітки, самі себе не вип'ють та не обговорять. Тому з самого ранку ми робили маленький ритуал — чашка кави, сміх і кілька хвилин відвертостей.

— Ну що, дівчата, — я поставила чашку на стіл, — хто сьогодні не спав через замовлення?

— Та я, — зітхнула Лаура, закочуючи очі. — Вчора цей клієнт знову захотів “щоб усе блистіло, але дешево”. Я вже блищу сама — від злості.

— А я, — тихо всміхнулася Юстина, — навпаки, спала як немовля. Але мені снилося щось дивне… ніби хтось стояв біля мого ліжка і дивився.

— Ти б менше серіалів про духів дивилась, — пирснула Мірра, перемішуючи цукор. — Хоча, якщо там був красень, то я не проти, щоб і мені приснився.

— Ага, — засміялась я, — головне, щоб не забрав у тебе замовлення і не пішов до конкурентів.

Ми засміялись усі разом. Цей короткий ранок — кава, жарти, їхні голоси — був єдиним моментом, коли я відчувала, що ще живу.