Глава 18

Глава 18

Запис у журналі спостережень: день 211

Я живий, здоровий, і ми в дорозі.

Вчорашнє відвідування лікарні було досить корисним для нас щодо пізнання місцевої системи бюрократії. Підсумок один: мінус вісім годин на черзі та мінус дві тисячі коренів, які ми змушені були віддати за різні дуже «важливі» аналізи та консультації.

Результат був передбачуваним: така істота, як я, не може існувати у природі, але існує. Найбільше місцевого цілителя здивувало, що я, маючи лише одне серце, можу навіть ходити, не кажучи вже про те, щоб бігати.

Виявилося, що патологія, коли дитина народжувалась з одним серцем, у нітірі не рідкість. Приблизно кожен тисячний новонароджений має цю патологію. Але такі діти дуже рідко переживають свій перший день життя.

Був один випадок, коли така дитина народилася в сім'ї герцога. Завдяки грошам і цілодобовому доступу до цілителів дитина вижила і виросла, ставши в результаті одним з головних меценатів науки. Він хотів розібратися в причинах патології, щоб майбутні покоління не страждали від неї, але був убитий молодшим братом, бо той вважав, що старший розбазарює спадщину. Проте навіть ті кілька років із високим рівнем фінансування дозволили розробити комплекс заклинань, який дозволяє таким дітям жити і навіть дуже обережно рухатися. Був, правда, ще один варіант вирішення цієї хвороби: звернутися до химеролога, який зможе приживити ще одне серце і все скомпонувати так, щоб організм працював нормально. Вдалі випадки були в історії, але послуги химерологів такого рівня коштують мільйони коренів. Те саме можна сказати і про вищих цілителів - ті теж можуть змінювати організм пацієнта на свій розсуд. Ось тільки в Герені таких цілителів всього два, і вони за своїм бажанням можуть відмовити у допомозі навіть королю, не кажучи про простих нітірі.

Мій же випадок віднесли до того, що мене віддали химерологу, який через свої знання та вміння створив життєздатну химеру. Тобто, мене. Цілитель з розумінням дивився на Марло, якого він вважав за мого батька. Краще таке життя, ніж жодне, за розумінням цілителя. Допомогти ж нам вони не могли, тому що банально боялися влізти в мій організм, що працює, і зіпсувати в ньому щось, що призведе до смерті.

—  А Лорана виходить як цілитель вища за них, - сказав я, коли ми відійшли на кілька кілометрів від передмістя столиці.

—  Не знаю, - відповів Марло. — Лорана допомагала розробляти проект твоєї мутації. Отже, вона просто спочатку знайома з твоїм організмом. Але, швидше за все, ти маєш рацію. Незважаючи на вік, цей цілитель все своє життя займається лікуванням простих хвороб та травм. А Лорана займалася, крім лікування, ще й науковою діяльністю.

— Отже, ми маємо дані на підпільну лікарню. Думаю, через кілька тижнів знову навідаємось і вийдемо на контакт із власником лікарні. Так само, гадаю, можна буде штовхнути на ринку кілька десятків артефактів.

—  Ти правий. Не вічно нам жити на награбоване. Треба мати певний офіційний спосіб заробітку. Треба лише дізнатися щодо ліцензій на торгівлю артефактами. Не хотілося б неприємностей на порожньому місці.

— Треба зайти до управи у справах передмість столиці. Я так зрозумів, що там вирішують усі питання з офіційною владою.

— Виходить, вирішено. Що скажеш на пропозицію Лінгрета заглибитись на кілька сотень метрів під землю?

— Поки ми не матимемо доступу до телепортів, сенсу немає. Адже ми не зможемо в разі чого швидко покинути такий глибокий притулок. Але в цілому я вважаю, що Лінгрет має рацію. На такій глибині навіть без магії зможемо перечекати атаку магів рангу п'ятого, а то й четвертого.

— Зуйт і Нервіч тіла отримають у найкращому разі за кілька місяців. Але й будівництво такого глибокого сховища займе чимало часу. Пропоную почати зараз хоч по парі метрів на день заглиблюватися.

— Треба напружити Лінгрета, щоб зробив артефакт, який утилізуватиме землю, бо при такій глибокій споруді ґрунту буде дуже багато. Я і так трохи збільшив площу пляжу у будівництві поточної бази.

— Для нашого генія це не є проблемою. Ех, довго йти. Може, ну його — по дорозі ледь плестись? Може, полетимо додому під сильним відведенням очей?

—  Не вдень. На відстані відведення очей не працює. — Я й сам не хотів іти курною дорогою в таку спеку назад. Подивившись на Марло, зрозумів, що сам не проти політати. — Гаразд, відпочиваємо до заходу сонця і потім летимо додому.

—  Чудово, - сказав задоволений Марло. Він взагалі віддавав перевагу малорухливому способу життя, а тут йому доводиться постійно кудись ходити, щось носити.

UPD: У цьому світі я ще жодного разу не літав, але хотів, буду відвертим. І ось навкруги опустилася темрява, дістав з рюкзака той самий левітаційний артефакт, який свого часу ледь не розколов мені голову. Але зараз над нами лише небо і можна не хвилюватись із цього приводу.

Ледве торкнувся верхнього кінця артефакту, як я і Марло злетіли на великій швидкості вгору.

Вже через п'ять секунд ми були на двохсотметровій висоті, а далі нам тільки й треба попрямувати прямою за вказівником на моєму наручному комп'ютері.

Та дорога, на яку витратили весь світловий день, зайняла у нас лише тридцять хвилин. І незабаром ми зайшли на посадку у саду ферми Фаріса.

Наша поява не залишилася непоміченою, і тому вікно в кімнаті Лорани було відчинене. Довго думати ми не стали й скористувалися запрошенням проникнути всередину. Зустріла Лорана, сидячи в кріслі, якого раніше не було поруч із ліжком. З одягу на ній лише нічна сорочка, яка дуже привабливо обтягувала приємні опуклості її тіла. Мені довелося навіть змушувати себе не дивитися на них, інакше боюся, ні про що інше думати не зміг би.

— Ви зовсім збожеволіли?! Вас могли засікти! Польоти, незважаючи на все, тут рідкість, а тут ви на величезній швидкості! Ідіоти! - Почала кричати на нас Лорана.

— Ми взагалі-то летіли над лісом і під потужним відведенням очей, — спробував встрянути я в розмову.