Глава 10

Глава 10

Запис у журналі спостережень: День 144

Я живий і здоровий. Сьогодні замість спроб почати копати тунель до порталу ми вирушили одразу після світанку до головного житлового модуля. Лінгрет сказав, що починати копати тунель зараз цілком марно - зміцнити ми його ніяк не зможемо. Грунт більшою мірою є пересушеним піском. Це якщо копати цілий кар'єр, як я під час розкопок порталу в штучний вимір, то можна не турбуватися з цього приводу. Зараз же копати п'ятдесятиметровий кар'єр безглуздо, тому що через структуру піску кар'єр буде завширшки як би не кілометр. А там ще лежить метеорит і тільки під ним знаходиться портальне кільце одинадцятиметрового діаметру. Отже, нам залишається лише один спосіб, а саме копати тунель. Ось для цього нам і потрібно зробити пару артефактів. Лінгрет всю ніч витратив на створення моделей артефактів. Тепер залишалося їх створити та на практиці перевірити.

— Міра, так і будеш мені набридати своєю присутністю? — спитав я у Сальміри, коли ми рушили в дорогу на планетоході.

— Та ось думаю, чи варто почати навчати тебе класичної магії для дітей, чи не варто витрачати час на такого недоумка, як ти, — сказала вона.

— Ну, за порівняння велике тобі дякую, — хмикнув я. Вже зрозумів, що вона поставила собі за мету допікати мені, але зробити їй це буде дуже і дуже складно. Занадто вже загартований різними обставинами. — То що ти там говорила про навчання?

— Артефакторика та рунна магія це, звичайно, чудово. Але що якщо у тебе не буде часу на створення артефакту чи його активацію? Що ти будеш робити?

—  Як завжди без магії. Ти, певно, забула, що я якось прожив майже тридцять років без магії. Отже, досвід життя без магії в мене є. Та і як маг я слабкий. Ти ж сама говорила, що я лише маг шістнадцятого рівня.

— От хотіла зробити приємне, почати тебе вчити нормальній магії, а ти взяв та зіпсував настрій. Але я собі вже все вирішила: стану твоїм учителем. Ні, неправильно сказала. Стану твоїм ВЧИТЕЛЕМ.

— А чи не багато пафосу? — спитав я в неї, намагаючись краєм погляду милуватися вигинами її тіла, прикритими лише шкіряною сукнею. Гарна бісовка. І те, що вона інопланетянка, мене вже не турбувало. Чого хвилюватися, адже змінити нічого не вдасться. Жаль, що зараз Сальміра виключно ментальна ілюзія. Сама вона, а точніше, її душа, була в артефакті, який лежав у моїй кишені.

—  Та ти майстер обломів. Ти мені нагадуєш одного мого одногрупника, той теж однією фразою весь настрій ламав. Але він хоч по справі й не давав нам дурниці робити на куражі, — ображено сказала Сальміра. Взагалі, вона так стала  поводитись  після того, як я погодився продовжувати допомагати після зради. Як мені здається, раніше Сальміра поводилася стримано, тому що бачила в мені чужинця, а зараз я вже нітірі, і цього їй вистачило, щоб одразу перевести з категорії чужинців у свої. - І ні, не багато. Я, між іншим, навчалася на дослідника на кафедрі теоретичної магії. Я знаю стільки, скільки багатьом магам за кілька десятиліть не снилося. Ти маєш це цінувати, і мій батько займався моєю освітою додатково.

—  А хто твій батько?

— Наймолодший доцент кафедри теоретичної магії столичної, між іншим, академії магії, — сказала вона гордо, але потім її обличчя різко змінилося. — Загинув, утримуючи просторовий захист та даючи можливість студентам евакуюватись через портал. Багато хто з тих, хто зараз в артефакті, врятовані ним студенти.

—  Він герой, - сказав я і замовк, бо не знав, що в таких ситуаціях варто говорити. Слідкувати за дорогою потреби не було, тому що автопілот сам доведе планетохід до житлового модуля, точніше, не зовсім до нього. Спочатку потрібно буде зробити зупинку для заряду батарей.

— Це було для мене давно, вже сорок п'ять років минуло відтоді.

— То ти вже така стара? — пожартував я, щоб переказати тему.

— От були б сили, стукнула б тебе по лобі  тою штуковиною, — вказала вона пальцем на кейс із самородним алюмінієм.

— І тобі не шкода оріїта, який я збирав так важко? - посміхнувся я. - Так скільки тобі років?

— Взагалі-то, у жінок такі питання не запитують, але ти тільки недавно нітірі, а отже, можна пробачити. Формально я втратила тіло у віці двадцяти п'яти років, у штучному вимірі провела близько сорока п'яти років, але це за вік рахувати не можна, тому що нітірі без тіла не старіють ні душею, ні розумом. Лінгрет, до речі, підрахував, що з того моменту, як сталася катастрофа, зовні пройшло чотири тисячі сто двадцять два роки. Так що я старша за тебе більше, ніж у сотню разів. - посміхнулася Сальміра. — То що там із навчанням?

—  Так згоден. Просто подонімати тебе хотів, як ти мене, - посміхнувся я.

—  Я тобі ще покажу, як мене донімати, - сказала вона і посміхнулася багатообіцяюче.

Наступні дві з половиною години до зупинки на зарядку акумуляторів я провів у спробах створити найпростіше заклинання «Світляк». Воно досить просте — всього чотири замкнуті енерголінії, які в центрі становили тривимірну геометричну фігуру. За словами Сальміри, це блок перетворення магічної енергії на хвильове випромінювання видимого спектру для очей нітірі. Інакше кажучи, перетворення мани на світло. Людина би вважала такий «Світляк» надмірно тьмяним — все-таки зір у нітірі і людей відрізняється.

Нормально створити заклинання мені так і не вдалося, оскільки утримати більше двох енерголіній із моєї мани з краплями моєї ментальної енергії для контролю мани не вийшло. За словами Сальміри, це непоганий результат для мага-учня. Щоправда, потім додала для учня-дитини років восьми. Але я на ці шпильки вже давно не звертав жодної уваги.

— Якщо намагатимешся, то вже за кілька днів зможеш створити своє перше заклинання. Добре, що «Магічний зір» у тебе вже пробуджений, а то намучилися б ми з його пробудженням. Зазвичай це робить учитель вливаючи в енергоканали учня свою ману, але зараз я не маю доступу до своєї, ні до твоєї мани. Тільки ментальна енергія, а вона не підходить для «Магічного зору», — сказала Сальміра. На початку уроку вона змінила свою шкіряну сукню на вільну мантію, тому я міг зосередитися на навчанні й не задивлятися на неї.