Глава 7

Глава  7

Запис у журналі спостережень: день 95

Сьогодні я злякався, що помру. Під час сніданку на мене стався напад кашлю. Вже після другого відкашлювання я почав відкашлювати шматочки плоті разом із кров'ю. Насилу вдалося придушити паніку. Намагаючись дихати між відкашлюваннями, я кинувся до медичного діагноста. Але, як і раніше, показав, що я цілком здоровий. Не знаючи, що зі мною відбувається, зробив рентген-знімок своїх легенів, і тут я зрозумів, що зі мною все дуже погано. Шматочки  виявилися моїми легенями. Дослідження під мікроскопом лише це підтвердили. Найнезвичайніше та одночасно страшне, що на місці шматків плоті легенів, що відвалилися, виростала нова.

Лише години за чотири кашель зупинився, і я зміг приступити до нормальних досліджень. Використовуючи спеціальну голку, взяв шматочок новоствореної плоті легень на дослідження. Спочатку у мене були підозри про ракові клітини. На щастя, вони не підтвердились. Але те, що новостворені альвеоли набагато гірше поглинали кисень з повітря, мене налякало. Поки що у легень утворилося близько ста п'ятдесяти тисяч альвеол нового типу. Через це я вже відчував, що дихати стало важче, і мені доводилося робити вдвічі більше вдихів, щоб насичувати організм достатньою кількістю кисню.

Ці зміни стали найсерйознішими за весь час на планеті та найшвидшими. Швидкість утворення нових альвеол неймовірно висока, як під впливом заклинання середнього лікування. Хто винуватець змін, зрозуміло відразу, і тепер я з невеликим страхом дивився на алмаз, що знову зменшився, в руці, але тепер навіть відкласти його вбік не міг. Варто було відкласти більше ніж на пару хвилин, починалося прискорене серцебиття. Під кінець моїх мук з'явилася Ілінія і намагалася заспокоїти мене, але мені якось не до заспокоєння, коли я відхаркував шматочки своїх власних легень. Глюк це чудово зрозумів і зник через деякий час.

Мені страшно. Боюся, якщо мутації продовжаться з такою швидкістю, то недовго мені залишилося живим. Але поки я живий, варто подбати про подальші експедиції. Завтра, попри все, вирушу за новими кристалами.

Запис у журналі спостережень: день 96

Сьогодні з ранку знову розпочався напад кашлю з наступним відхаркуванням моїх легенів. Дихати стало ще складніше, довелося використовувати медичний артефакт шкірного дихання, бо частоти вдихів не вистачало просто на те, щоб залишатися у свідомості. Найголовніша проблема полягає в тому, що артефакт не розрахований на довгу роботу. Його заряду вистачає щонайбільше на добу — зазвичай цього часу вистачає, щоб доставити потерпілого в лікарню до цілителів. У нас в експедиції цей артефакт, як і всі, продубльований, а тому я маю запас артефактів. Теоретично цього має вистачити, щоб артефакти встигали заряджатися, поки користуюся іншими. Але навіть так мені лишилося жити недовго. Згідно з інструкцією, цей артефакт призначений для десятикратного використання. Ось і виходило, що мені залишилося жити не більше чотирьох місяців, перш ніж артефакти вийдуть з ладу, і я задихнусь. Так-то сто двадцять днів це навіть більше, ніж перебуваю зараз на цій планеті, але все одно це не роки, на які я розраховував. Отже, треба поспішати, щоб залишити напрацювання для майбутніх експедицій.

Закінчую писати, тому що настав час їхати до місця видобутку кристалів. Розраховую цього разу здобути більше, не менше двадцяти або навіть  тридцяти кілограмів кристалів.

Запис у журналі спостережень: день 97

Я надто оптимістичний з тим, що маю сто двадцять днів. Сьогодні після чергового нападу кашлю зрозумів, що і кисень, що надходить в організм завдяки артефакту, не дуже допомагає мені впоратися із задоволенням потреб організму. Я пишу, мабуть, останній запис у журналі спостережень. Маю сумнів, що зможу пережити сьогоднішній день. Вже зараз у мене каламутиться в очах від нестачі кисню. Думаю, мені залишилося не більше кількох годин, попри задіяні артефакти шкірного дихання.

Для майбутніх експедицій: хлопці, у жодному разі не чіпайте великі кристали голими руками. Це до добра не приведе. Хоч батько, що стоїть поряд зі мною, і каже, що все добре, але я в це не вірю. До цього запису буде прикріплено автоматичний відеозапис останніх годин мого життя. Коли я помру, запис буде скопійований радіоканалом на сервери житлового модуля. На цьому все.

Прощайте. Я відчуваю, як наближається ейфорія, пов'язана з нестачею кисню у мозку.

Запис у журналі спостережень: день 99

Я живий. І це найдивніше. Пам'ятаю останні свої думки та нові глюки у вигляді всієї моєї родини. Начебто навіть з ними встиг попрощатися, перш ніж знепритомнів. За всіма параметрами я маю бути зараз мертвим. Але живий, і це найдивніше, що зі мною було колись у моєму житті. Особливо якщо врахувати відчинені двері планетохода, через які навіть занесло в середину трохи піску за два дні. Якщо не від задухи від нестачі кисню в організмі, то від отруйного повітря атмосфери я маю бути мертвим. Але прямо зараз дихаю, нехай і важко, повітрям, що надходить через відчинені двері планетохода. Поки залишимо можливість дихання отруйною атмосферою і спишемо це на кристал, як і моє тіло, що почорніло наполовину, за ці дві доби. Тепер я лисий негр наполовину. Весело, однак.

А тепер варто розглянути ще одну дивність: двері в планетохід були відчинені тоді, коли я був непритомний. Судячи з записів із камер, на сенсорній панелі дверей було набрано код відкриття дверей. Після декількох підтверджень того, що дійсно необхідно відкрити двері, коли я був без скафандра, двері прочинилися на пару сантиметрів. І саме тоді згідно з телеметрією датчиків на моєму організмі мій стан почав швидко покращуватися. Кисневе голодування поступово почало зменшуватися, і незабаром я був просто непритомний, і саме тоді почалася швидка зміна шкірного покриву мого організму.

Коли прокинувся і просто провів рукою по голові, разом зі своїм волоссям зняв шар мертвої шкіри, під якою виявилася чорна. І так на половині мого тіла. Мені б засмутитись із цього приводу, але я настільки радий тому, що вижив, що мені вже все одно на те, що відбувається з моїм організмом. Головне, що живий. І, судячи з показань медичного діагноста, цілком здоровий.