Глава 8

Стен, насупившись, відхилився назад, намагаючись скласти докупи все, що щойно побачив. І пазли явно не сходилися — або ж були частинами зовсім іншої композиції.

Кілька секунд тому Стен на власні очі бачив і старий, напівзотлілий екіпаж, і дивного, моторошного кучера, блідого, мов мрець.

І стару жінку, яка жувала власні пальці. І виснаженого коня. Йому навіть здавалося, що він відчував легкий солодкувато-гидкий трупний запах…

Але зараз нічого цього не було!

Буквально за кілька секунд усі жахіття перетворилися на старий «Кадилак»? Та ще й замість огидного трупного запаху простір навколо був наповнений стійким ароматом лаванди.

Стен із дитинства на все життя запам'ятав цей запах після того жаху, який побачив у шафі.

Проте в будь-якому разі миттєва зміна, перетворення старого диліжанса на «Кадилак», мало мати якесь пояснення.

До того ж усі елементи й дійові особи цього театру жаху були присутні й у «Кадилаку». Наклейка із виснаженим конем, водій «Кадилака» — той самий чоловік, що був кучером.

Божевільна стара, яка жувала пальці. І навіть сам «Кадилак» був старим та пошарпаним.

До того ж кучера й диліжанс бачив і листоноша.

Усе це напрошувалося на один-єдиний висновок — той моторошний бородатий чоловік був високоякісним гіпнотизером і, найімовірніше, ще й маніяком. А Стен — його жертва.

Інакше неможливо було пояснити, чому в листі з дев'ятнадцятого століття описувалася зустріч із якимось дивним кучером.

Усе це було чудово організованою виставою.

І папір на сто відсотків був штучно зроблений під старовину. І кучер-маніяк, мабуть, саме тому так розлютився на листоношу, що той невчасно доставив листа.

Адже, як відомо, маніяки схиблені на пунктуальності.

Але питання полягало в іншому. Цей маніяк хоче смерті Стена чи просто веде свою, відому лише йому гру?

І, найімовірніше, окрім гіпнозу, він використовує ще й газ, до якого додає аромат лаванди. Інакше неможливо пояснити, чому все навколо так сильно пахне лавандою.

А те, що він відчув запах лаванди в дитинстві й зараз, — це явний збіг!

Ноги Стена зміцніли. Він шморгнув носом і на вже впевнених, стійких ногах зачинив вхідні двері. Стен покрутив у руках пательню.

Раціональне пояснення було знайдено. І воно дуже скидалося на правду.

Однак від цього легше не стало. Він явно став жертвою якогось хворого покидька, який затягував його у свою гру.

Звісно, звернення до поліції нічого не вирішить. Та й які докази він має? Що до нього приїжджав напівзотлілий екіпаж просто з дев'ятнадцятого століття?

А потім перетворився на «Кадилак»? Ну це прямий шлях до психлікарні.

Хоча, можливо, це й буде найправильнішим виходом. Але тоді він втратить роботу, замовлення та рекомендації.

Після психлікарні ніхто не захоче наймати архітектора з відповідною довідкою.

Еге ж … Ситуація, звісно, дуже дивна. Але чомусь тепер вона вже не здавалася такою страшною. Щойно все раціоналізуєш і знайдеш пояснення, страх трохи відступає.

Ну і вихід якось сам собою напрошується… Може, просто підстрелити цього клятого маніяка, коли він наступного разу з'явиться?

Стен захоплювався стрільбою ще в інституті. Особливо йому подобалися пістолети.

У нього навіть було кілька грамот за перші місця на змаганнях зі стрільби.

Раніше в нього була невелика колекція із семи пістолетів. Але щойно він почав зустрічатися з Джозі, вона сказала, що терпіти не може жодної зброї.

А коли вони якось уночі гуляли в парку й до них причепилися п'яні покидьки, Стен, довго не думаючи, випустив їм по ногах цілу обойму з пневматичного пістолета, який завжди носив із собою.

Після цього випадку Джозі мало не покинула Стена. Тоді він прибрав із дому всю пневматичну, травматичну і вогнепальну зброю.

Звісно, після цього Стен почувався наче голий і беззахисний. Битися він не вмів, та й, якщо чесно, боявся бійок.

Точніше, боявся навіть не самої бійки, а тієї тваринної люті, яка охоплювала людей — та й його самого, коли все ж доводилося битися.

І боявся наслідків після бійок. До того ж він ніколи не виходив із них переможцем. Його завжди могли добряче покатати по землі.

А от стріляти з пістолета Стен не боявся. Взагалі не відчував страху, коли спрямовував пістолет на людину.

Та й про наслідки чомусь не думав. Одразу з'являлося відчуття впевненості в собі та вагомий аргумент у розмові з неадекватною людиною.

Відтоді, як на першому курсі він захопився стрільбою, Стен застосовував проти інших людей пневматичну та травматичну зброю щонайменше десять разів.

І від самого першого випадку, коли йому довелося застосувати зброю, Стен почувався… цілком нормально.

А якщо бути відвертим до кінця — почувався на висоті!

Бо без пістолета ті тварини, які виявляли до нього агресію, просто так його відлупцювали б, що мало не вбили б. А в одному з випадків могли навіть зґвалтувати.