Глава 4

Зрештою Стен відніс її до підвалу, і навіть Джозі з цим погодилася. Відтоді знову все було добре.

Але в цієї клятої вази була ще одна дуже неприємна властивість — вона була надзвичайно міцною й ніяк не хотіла розбиватися.

Стен не раз у нападі люті змахував її рукою. Вона летіла в стіну, потім на підлогу — і залишалася цілою.

Навмисно розбивати подарунок бабусі Мері Стен не хотів, але під час чергового імпульсивного спалаху гніву вона цілком могла нарешті розлетітися на друзки.

Але ні! Лише легкі подряпини.

Стен знову поставив вазу на полицю.

Другим предметом, що впав, була шухляда з інструментами. Вона й раніше була нестійкою — навіть на рівній поверхні.

У неї був дефект: дно трохи випиналося назовні. Шухляда стояла на середній полиці, прикріпленій до стіни.

Тож цілком природно, що через вібрацію в будинку вона впала. Стен поставив шухляду назад до стіни.

Третім предметом, що впав, був мольберт із картиною. Він гепнувся просто на порожні відра.

І це падіння теж мало цілком природне пояснення.

Колись Стен переносив мольберт у підвалі, намагаючись знайти для нього зручніше місце, та перечепився й упав разом із ним.

Одна ніжка відламалася. І, на свій сором, Стен усе ніяк не збирався її полагодити.

Так, мольберт був не надто стійким, але малювати це не заважало. Тож він так і залишався стояти на трьох ніжках замість чотирьох.

Стен не переймався цим: просто притуляв його до стіни, навіть не розкладаючи, і малював, коли виникало бажання.

Ось і тепер мольберт стояв, прихилений до стіни, але через вібрацію впав.

Стен знову прихилив його до стіни, підняв картину й уважно вдивився в неї.

Малював Стен простим олівцем.

На полотні була зображена жіноча постать у зотлілій весільній сукні приблизно вісімнадцятого століття — вбранні, характерному для тогочасної європейської моди.

Стен малював не надто майстерно, але, як йому здавалося, загальні риси передав досить чітко. Стара сукня, давно віддана тлінню.

Висохла, майже скелетоподібна жіноча постать. І майже кістлява рука, піднесена до обличчя жінки.

Однак обличчя Стен намалювати не міг.

Щоразу він бачив лише яскраві, живі зелені очі на обличчі цієї явно мертвої жінки.

Яскраво-зелені очі, сльозу, що скочувалася з правого ока, та акуратні рожеві нігті на кістлявій, зотлілій руці.

Тому для картини Стен використовував ще два додаткові олівці — зелений і рожевий.

Він розглядав своє творіння, ледь усміхаючись.

Цього разу ця жінка, яка являлася йому уві сні ще з самого дитинства, вийшла особливо добре.

Цього разу йому справді вдалося передати живий, сумний погляд.

А сльоза вийшла настільки натуральною, ніби була справжньою.

Стен обережно поставив картину назад на мольберт.

І взагалі незрозуміло, чому Джозі так дивується. Він же розповідав їй, що образ покійної жінки вбранням із вісімнадцятого століття являється йому уві сні ще з дитинства.

Розповідав і про те, що ще дитиною намагався її малювати.

То кидав, то знову брався за малювання, коли вона починала снитися надто часто.

Потім він подорослішав, почалося студентське життя і все таке.

А згодом вони з Джозі почали зустрічатися й жити разом. Потім купили цей будинок.

І, мабуть, переїзд з одного міста до іншого та часті сварки так вплинули на Стена, що образ цієї жінки знову почав являтися йому частіше. Тож він знову вирішив її малювати.

Адже ще з дитинства помітив: що чіткіше він зображує цю покійницю, то довше вона не приходить до нього уві сні.

Цього разу картина справді вийшла вдалою — детальною й виразною. Найімовірніше, тепер вона знову не скоро з'явиться в його снах.

Психіатр пояснював, що образ покійниці є алегорією старої травми, яку підсвідомість намагається приховати.

Здавалося б, усе логічно. Однак одне залишалося незрозумілим: яка травма могла бути у Стена у п’ятирічному віці?

Адже саме з п’яти років Стен пам’ятав, як вона вперше з’явилася йому уві сні.

Щоправда, Стен пригадував ще один випадок, коли ця покійна незнайомка постала перед ним напрочуд чітко, коли йому було шість.

Стен не пам’ятав, чи то був сон, чи він справді бачив її наяву. Але відчуття були напрочуд реальними.

Він пам’ятав, як мати послала його принести їй коричневі туфлі зі шафи з одягом.

Стену завжди подобалися шафи з одягом батьків. Там завжди було безліч яскравого й строгого вбрання — елегантного й простого водночас.

Часом він любив зазирати до їхніх шаф і неквапливо перебирати речі на вішалках, із захопленням їх розглядаючи.