Глава 3

Стен тяжко зітхнув і витер вологі очі. Джозі ще не пішла остаточно....

Від самого переїзду її щось непокоїло в цьому будинку.

То вона не звертала на дивні звуки жодної уваги, то раптом лякалася кожного шереху.

Сам Стен почувався тут цілком спокійно. Він знав, що ніяких привидів не існує. Полтергейстів — теж.

Справжнім атеїстом Стен себе не вважав. Швидше, він відносив себе до ітцистів — тих, хто допускає існування чогось більшого за людське життя.

Щось поза межами людського сприйняття, безперечно, існувало, однак це явище навряд чи мало ті гуманістичні чи анімістичні риси, якими люди звикли наділяти невідоме.

З великою ймовірністю це «щось» — випадково або навмисно — могло проявляти себе так, що людство спостерігало подібні явища ще з прадавніх часів.

Але оскільки людям бракувало понять, здатних пояснити, що саме вони бачили, вони наділяли невідоме зрозумілими для власної свідомості образами й термінами.

Втім, таких проявів могло бути мізерно мало. Усе інше — містика, вигадки та маніпуляції людською свідомістю.

Стен, будучи архітектором, мав міцний раціоналістичний фундамент.

Але він виріс у родині, де релігія відігравала важливу роль, тож, мабуть, саме тому його ставлення до незбагненного сформувалося приблизно так: вісімдесят п'ять відсотків раціоналізму і п'ятнадцять — віри в те, чого неможливо пояснити.

Попри все це, ще з дитинства Стен вірив у знаки, які могли віщувати як сприятливий розвиток подій, так і попереджати про біду.

Так було й тоді, коли він працював над своїм першим проєктом, про який мріяв.

Занурившись у мрії та перебуваючи на емоційному підйомі, він припустився помилки в розрахунках, якої вперто не помічав.

А за день до презентації проєкту почув, як дві старі циганки на лавці в парку неподалік розмовляли між собою.

Одна з них сказала:

— Ти уявляєш, той молодий Смалтяр, що подався в архітектори, так осоромився, що покинув кар'єру архітектора!

Друга здивовано запитала:

— Не чула про таке! А що сталося?

Перша відповіла:

— Та він так тішився своїм першим проєктом, що не помітив якоїсь помилки в розрахунках. І настільки був упевнений у своїй правоті, що зумів домогтися, аби проєкт запустили в роботу.

Друга не витримала:

— І що ж? Ну не томи!

Перша продовжила:

— Та все зробили за його розрахунками, а воно взяло й обвалилося. Люди покалічилися. А він був у такому стані, що спився й покинув архітектуру.

— Боже, які пристрасті! І що ж із ним тепер?

— Та так і ходить вічно п'яний вулицями. Вигляд має такий, що боляче дивитися. Увесь жовтий. Напевно, цироз уже почався. Видно, не витягне хлопчина…

Слухаючи цю розмову, Стен відчув, як спиною пробігли мурашки.

Дві циганки. Чоловік, чиє ім'я теж починається на «С». І теж архітектор. Він був щасливий і не помітив помилки.

Це безперечно був знак для Стена!

Того ж дня він кинув усі справи, помчав додому й увесь вечір та всю ніч перевіряв свої розрахунки.

І знайшов помилку.

На початковому етапі вона була незначною. Однак згодом, коли навантаження на конструкцію зросло б навіть на невеликий показник, ця помилка могла перетворитися на смертельну.

Тоді Стен знову переконався в силі знаків, укрившись мурашками від самої думки про те, що могло статися.

Якби він не почув розмову цих циганок і запустив проєкт у роботу, через півтора-два роки з його вини могли б загинути люди.

Після цього були й інші знаки.

Вони підказували, що він зустріне прекрасну мулатку, яку покохає, але яка згодом розтерзає йому всю душу.

А потім він зустрів Джозі. І покохав її всім серцем.

А потім вона йому зрадила.

Стен знав, що чекає на нього в майбутньому, тому заздалегідь морально підготувався до цієї жахливої події.

Саме тому він так швидко пробачив Джозі — бо не міг без неї.

Однак жоден знак не попередив Стена про те, що його кохана, зрадивши йому не раз, не зможе пробачити йому те, що він пробачив її.

Для нього це й досі звучало як абсурд, вигаданий божевільною людиною.

Одного разу вони разом дивилися сльозливу мелодраму, де головна героїня зрадила коханого, і через це вони розійшлися. Джозі тоді плакала й сказала:

— Ну чому він не зміг її пробачити? Вони ж кохають одне одного! Невже одна помилка варта того, щоб двоє людей, які кохають одне одного, розійшлися?

Тоді Стен подумки сказав: «Не переживай, зайченятко моє. Якщо ти мені зрадиш, я тобі все пробачу. Ми не розлучимося».

Він пробачив. Але вона його кидає…Безглуздя.