Глава 2

Джозі вигукнула:

— Саме так! Ти мене пробачив! Ти що, Господь Бог, щоб пробачати? Ти навіть не накричав на мене! Наче це була не зрада, а так… Кави випила — і все! Ти мене пробачив, відпустив мені гріхи — і пішов далі. А я? Ти хоч подумав, як мені було? Я себе не пробачила! ТИ ЩО, НЕ РОЗУМІЄШ? Ні?! Я зробила огидну річ! Мерзенну, як мені тоді здавалося. Ти не повинен був так просто мене пробачати! Це ненормально! Мали бути крики, скандали, довгі розмови й, можливо, навіть розставання! Але не так! Стене, не так! Ти просто — раз, і пробачив! А я ж бачила, як тобі було боляче! А ти — раз, і все? Ні… Стене, це ненормально й нестерпно!

Стен підвівся, ляснув у долоні й обурено вигукнув у відповідь:

— Ти що, Джозі?! Знущаєшся? Звісно, я тебе пробачив, бо кохаю! Для мене наші стосунки важливіші за одну помилку! Та будь-яка дівчина мріє про таке! Щоб її пробачили й забули про те, що вона зробила! Я саме так і вчинив! Так, я ледь не здох від болю, але для мене важливіші МИ, ніж ця помилка!

Джозі награно засміялася й відповіла:

— Ні, Стене. Ти взагалі не розумієш дівчат. Надивився роликів у соцмережах і вирішив, що все знаєш. Дівчатам, нахрін, не потрібне саме прощення, якщо чоловік не проявляє емоцій. Нормальний чоловік у такій ситуації навіть міг би вдарити таку пропащу жінку. Накричати. Почати все трощити. Бо йому боляче, і він має це показати! Тільки тоді дівчина розуміє, що її помилка справді була помилкою! Дівчата такі, що їм треба чітко усвідомлювати, що вони накоїли.  Вони повинні розуміти, наскільки сильно поранили коханого, щоб знати, як потім цю рану загоїти. А знаєш, що зробив ти? Ти просто зняв із себе відповідальність за мою помилку й залишив її тільки на мені! Розумієш? Усе погане й хороше у стосунках завжди ділиться навпіл! І моя зрада теж мала ділитися навпіл, бо самій нести такий тягар було б надто важко. А ти… Ти, наче святий із небес, пробачив мене за п'ять хвилин. Витер сльозинку, поцілував у чоло — і пробачив! Це нестерпно! Наче я щойно не лежала під чужим мужиком! Своїм прощенням ти залишив цю провину й саморуйнування тільки мені! Ти кажеш, що ледь не здох? Це я ледь не здохла, коли зрозуміла, що залишилася наодинці зі своєю помилкою! Ні пояснень, ні виправдань, нічого! Усе це так і залишилося в мені, роз'їдаючи мене зсередини весь цей час. А ти спокійно жив далі, навіть не помічаючи, як я мучилася. Адже ти ж мене пробачив! А я себе не пробачила!  Все… Не хочу більше про це говорити! То за вазою ти так і не підеш?

Уже вкотре Стен чув від Джозі цю маячню й не міг повірити, що вона справді так думає.

Він відчайдушно вигукнув:

— Та ти просто збожеволіла, Джозі! Ти мене взагалі не чуєш?! Я готовий тобі все пробачити, бо не можу змиритися з думкою, що ти зникнеш із мого життя! Я не хочу тебе втрачати! Що з тобою таке?! ТИ ПРОСТО ШУКАЛА ВАГОМУ ПРИЧИНУ, ЩОБ МЕНЕ ПОКИНУТИ, А Я ТОБІ ЇЇ НЕ ДАВАВ! ОТ І ВСЯ ФІЛОСОФІЯ ТВОЄЇ ПОВЕДІНКИ!

Обличчя Джозі спотворилося від люті, і вона закричала:

— Який же ти придурок, Стене! Я шукала причини?! Та я тебе кохала! Кохала! Але через твоє довбане прощення я почувалася поруч із праведником останньою брудною шлюхою! Ти що, не розумієш цього?! Ти весь такий чистий і світлий, а я — кінчена паскуда? І що далі? Живемо собі спокійно, наче нічого не сталося? Ні, я так не можу! Ти… Ти взагалі не мав мене пробачати, твою матір! Я сама мала вимолити в тебе пробачення! Розумієш? Я мала сама пробачити себе, а потім, можливо, вимолити пробачення в тебе! Саме так усе й має бути після такого жахливого вчинку! А я його зробила! І не раз! А ти все пробачаєш і пробачаєш! Твоїм довбаним всепрощенням ти перетворив мене на шлюху! На кінчену, пропащу шлюху! А я не хочу так себе відчувати! Але саме так я почуваюся поруч із тобою! Будь воно все прокляте, Стене! Сподіваюся, після мене ти порозумнішаєш і більше не будеш так знущатися з інших дівчат!

Стен завмер, приголомшений почутим. Саме в цю мить вони обоє почули, як у підвалі щось упало.

Джозі вигукнула:

— Ще й цей клятий будинок! У ньому вічно щось падає саме по собі! Щось зникає! І постійно таке відчуття, ніби за тобою хтось стежить! Ненавиджу його! Я тобі не раз казала, що нам треба звідси переїхати! Цей будинок поганий! Але ні! ТИ ж упертий, як баран! «Це хороший і затишний будинок!» А ти ще й зовсім з'їхав із глузду, щойно ми сюди переїхали — почав малювати. Скільки я тебе знаю, ти ніколи не міг малювати. А тепер ти став великим художником…

Стен відстороненим голосом запитав:

— А це тут до чого?

Джозі вигукнула:

— До чого?! Ти вважаєш нормальним те, що ти малюєш? Так?

Стен знизав плечима й відповів:

— Звідки мені знати, Джозі? До чого тут моє хобі й те, що ти від мене йдеш?

Джозі скрикнула:

— Яке, до біса, хобі?! Малювати одне й те саме з різних ракурсів? Ти вже пів року малюєш якусь мерлячку в старій весільній сукні! Це хобі? На твою думку, це нормально?

Стен так само відсторонено відповів:

— Я ж не винен у цьому, Джозі. Відколи ми сюди переїхали, мені часто сниться цей образ. От і захотілося його намалювати. Не більше, не менше…

У цю мить у підвалі знову щось глухо гупнуло.

Джозі аж здригнулася й тривожно сказала: