Розділ 29. Березень

Березень прийшов із запахом.

Не теплом — ще холодно. Але запах — той що знаєш тільки тут. Старе каміння після зими і щось що прокидається під ним. Якийсь давній рефлекс у Львові — місто повертається до себе в березні.

Я прокинулась першого березня і відразу відчула.

Вікно — відкрила на хвилину, просто відчути. Холодне повітря з тим запахом.

— Березень, — сказала я.

Ніхто не відповів — Олег іще спав або вже пішов на об'єкт. Тиша за стіною.

Але — березень є. І від цього достатньо.

---

Вівторок.

Михась прийшов на роботу і поклав передо мною папку.

— Що це, — сказала я.

— Нервовий переписувач.

Я відкрила. Там — мої нотатки за рік, фотографії, схеми. Вся робота з рукописом зібрана.

— Ти зібрав.

— Ти казала — до весни завершити, — сказав він. — Весна — березень. Зібрав щоб бачила де є.

— Де є.

— Майже, — сказав він. — Є два аркуші що потребують іще роботи. Решта — добре.

— Два аркуші.

— Може тиждень. Може два.

— Тоді — до кінця березня.

— Так.

— А потім — Варшава.

— Так. — Пауза. — Там чекають?

— Магда підтвердила. Квітень дванадцятий.

— Добре.

Я гортала папку. Рік роботи — в руках. Нервовий переписувач вісімнадцятого що тремтів над важливим.

— Михасю.

— Що.

— Є думка.

— Кажи.

— Ця робота — і стаття з Магдою про маргінальні нотатки. Вони пов'язані.

— Як пов'язані.

— Нервовий почерк — правда, казала я на конференції. — Пауза. — А маргінальні нотатки — теж правда читача. Не головний текст — але справжнє.

— Побічне — справжнє.

— Так. — Пауза. — Є стаття більша.

— Ніж одна.

— Ніж та що з Магдою. Є — концепція. Про те що справжнє ховається на краях. В нотатках, в нерівному почерку, в тому що не планувалось лишити.

— Це — велика ідея.

— Знаю.

— Для чого — стаття, книжка.

— Не знаю іще. Але — є.

— Запиши.

— Вже пишу.

Він дивився на мене.

— Соломіє.

— Що.

— Ти ростеш швидко.

— Від часу.

— Від того що є, — сказав він. — Від того що відпустило і відкрилось. — Пауза. — Рік тому — ти була хорошим фахівцем. Зараз — починаєш думати як дослідник.

— Різниця.

— Велика.

— Від нього теж, — сказала я.

— Від сусіда.

— Від Олега. — Пауза. — Він питає про роботу по-іншому ніж ти. Не технічно — по суті. Що це означає для людини. Від цього — я думаю інакше.

— Він — добре на тебе впливає.

— Ми — добре один на одного.

— Ще краще.

---

Четвер.

Олег прийшов після сесії з Ігорем — п'ята за лічунком. Виглядав — по-іншому ніж після перших. Не важко і не легко. Зосереджено.

— Що, — сказала я.

— Є.

— Що є.

— Ім'я, — сказав він.

Я поставила чашку.

— Чиє ім'я.

— Того чоловіка, — сказав він. — В образах. Ігор допоміг — є техніка. Фокусуєшся на деталі і тягнеш. — Пауза. — Я тягнув і прийшло.

— Яке ім'я.

— Андрій, — сказав він.

— Андрій.

— Так. — Пауза. — І від імені — трохи більше. Є відчуття що ми — з одного місця. Не Київ. Щось раніше.

— Ще раніше ніж Київ.

— Так. Є місто — не бачу його добре. Але — є.

— Михась може допомогти. Є методи по архівних записах.

— Знаю. Ігор теж казав. — Пауза. — Але поки — Андрій. Це — вже щось.

— Ім'я — це вже людина.

— Так. — Він сидів і дивився на стіл. — Є іще.

— Що.

— Він — сміється в образі, — сказав Олег. — Я казав. — Пауза. — Але тепер бачу чому.

— Чому.

— Є жінка поруч, — сказав він. — В тому образі. Я не бачив її раніше — Ігор допоміг сфокусуватись. — Пауза. — Вона дивиться на нього і він сміється до неї. Не від ситуації — до неї.

— Від любові.

— Так.

— Він — з нею. В тому образі.

— Так. І від цього — він добре. — Пауза. — Від цього — я можу.

— Він щасливий і від цього ви вільні.

— Так.

Ми сиділи мовчки.

— Олегу.

— Що.

— Це — добра новина.

— Так.

— Він не один. Є хтось важливий. І він — добре.

— Так.

— Від цього — ви рухались. Весь той рік між. Бо знали що він — добре.

— Знав тілом, — сказав він. — Не пам'ятав — знав.

— І тепер пам'ятаєте.

— Трохи. Але — є.

Він підняв голову. Дивився на мене.

— Соломіє.

— Що.

— Дякую.

— Не.

— Буду, — сказав він. — За те що дозволили цьому бути. Що не злякались. — Пауза. — Що сиділи на підлозі коли треба.

— Ми сиділи разом.

— Так. Але ви — вибрали сісти. Я — просто сів. Ви — вибрали.

— Маленька різниця.

— Ні, — сказав він. — Велика.

---

Субота.

Пані Ірена — ми зіткнулись у дворі. Вона виходила з авоськами — я входила з роботи.

— Соломіє, — сказала вона.

— Пані Іреноo.

— Як ти.

— Добре. Дякую.

— Бачу, — сказала вона. — Вже давно бачу. — Пауза. — Він — хороший.

— Хто.

— Ти знаєш хто. З третього поверху.

— Олег.

— Він. — Вона кивнула. — Хороший. Такий що тримає двері і не поспішає.

— Ви помічаєте.

— Я — стара, — сказала вона. — Старі завжди помічають. Молоді — роблять. Старі — дивляться. — Пауза. — Давно не бачила тебе такою.

— Якою.

— Тут, — сказала вона. — Присутньою. До того — ходила але не була.

— Так буває.

— Буває. — Пауза. — Але минає. В тебе — минуло.

— Так.

— Добре.

Вона пішла. Я стояла в дворі.

Думала: пані Ірена що сидить на лавці і дивиться. Михась що помічає. Оксана що приїхала перевірити. Мурко що підійшов до нього першого дня.

Всі навколо бачили раніше ніж я дозволила собі.

Але — потрібний час. Навіть коли всі бачать.

---

Вечір суботи.

Ми сиділи і він читав — ту книжку від Пана Богдана, про травму і тіло. Я — нотатки по статті з Магдою. Відеодзвінок минулого тижня — план узгодили. Структура є. Треба писати.

О дев'ятнадцятій тридцять він поклав книжку.