Розділ 28. Що відкривається

Лютий. Третій тиждень.

Перша сесія з новим методом — минулого тижня в понеділок. Олег прийшов ввечері і я бачила одразу що важко. Не дуже — але важко. Сів мовчки. Я не питала одразу — дала час.

Потім він сказав:

— Є образи.

— Які.

— Не фрагменти як раніше — повніше. — Пауза. — Є дорога. Є машина. Є щось що я не хочу дивитись але дивлюсь.

— Аварія.

— Мабуть. Але — не та що я думав.

— Яка.

— Не моя, — сказав він. — Чужа.

Я мовчала.

— Я був на дорозі, — сказав він. — Після. Є образ — дорога вночі. Щось трапилось і я там. — Пауза. — Не в аварії. Після.

— Ви свідок.

— Мабуть. — Він дивився на руки. — Є відчуття що — щось зробив. Або не зробив. Не можу визначити.

— Цього тижня ще одна сесія.

— Середа.

— Ігор знає що вийшло.

— Знає. Каже — нормальний процес. Спочатку — уривки. Потім — повніше.

— Добре.

— Так. — Пауза. — Але — важко.

— Знаю.

— Соломіє.

— Що.

— Дякую що сиділи.

— Я просто тут.

— Цього — достатньо.

---

Середа. Друга сесія.

Він прийшов пізніше — о двадцятій. Я вже хвилювалась але не казала. Чекала.

Відчинила — і зрозуміла що цього разу інакше.

Не важко в тому ж сенсі що понеділок. Інакше.

— Що? — сказала я.

— Є.

— Що є.

— Зайдемо.

Ми зайшли. Він сів — але не на своє місце. На підлогу, біля стіни. Просто сів.

Я сіла поруч — теж на підлогу.

Ми сиділи на підлозі і я чекала.

— Є людина, — сказав він нарешті.

— В образах.

— Так. Чоловік. Я його знаю — не пам'ятаю імені але — знав його.

— Хто він.

— Не знаю. Але є відчуття що — важливий. Не родина. Але важливий.

— Друг.

— Може. Або — більше.

— Що більше.

— Не романтично, — сказав він. — Але — близький. Є люди що стають близькими не через час а через обставини.

— Так буває.

— Так. — Пауза. — І він — є в образах. В тій дорозі вночі. Він — там теж.

— Він був там.

— Або — я думав про нього. Не знаю різниці в образах.

— Ігор пояснить.

— Так. Наступна сесія в п'ятницю.

— Швидко йдуть.

— Ігор каже — краще частіше поки відкривається. Потім — рідше.

Ми сиділи на підлозі. Я не пропонувала встати — він сидів так і значить так треба.

— Соломіє.

— Що.

— Той чоловік — в образах є іще одне.

— Що.

— Є момент де я дивлюсь на нього і думаю: він — в порядку. — Пауза. — І від цього — можу йти.

— Можу йти — звідки.

— Не знаю точно. — Пауза. — Але відчуття — він в порядку, значить я можу.

Я думала.

— Олегу.

— Що.

— Якщо той чоловік — був важливим. І ви думали — він в порядку. — Пауза. — Може він — причина чому ви могли рухатись далі.

— Далі — до сюди.

— Так.

— Ніби — впевнились що він добре. І тоді — поїхали.

— Або — пішли. В тому сенсі що між.

Він мовчав.

— Це — версія, — сказав він нарешті.

— Так. Не знаємо точно.

— Але можлива.

— Так.

— Якщо так — то він — частина чому я тут.

— Все що було — частина чому ви тут.

— Так.

— Від цього — лякає менше?

— Так, — сказав він. — Трохи. — Пауза. — Він в порядку — і я можу. Це — не страшно.

— Це — турбота.

— Так.

— Ви — людина що турбується.

— Мабуть.

— Це — добре.

— Від цього — ви зі мною.

— Частково, — погодилась я. — Є й інші причини.

— Які.

— Всі, — сказала я. — Від першого кроку в під'їзді до сьогоднішнього підлоги.

Він дивився на мене.

— Підлоги.

— Так. Ми сидимо на підлозі і це — нормально. Від цього — теж.

— Що від цього.

— Що з вами — нормально будь-що. — Пауза. — Підлога або диван або кав'ярня або вулиця — все однаково. Бо є ви.

Він взяв мою руку — ми сиділи на підлозі і він взяв руку.

— Соломіє.

— Що.

— Хочу сказати щось. Поки тут. На підлозі.

— Кажіть.

— Я не знаю хто той чоловік. Не знаю що той рік між. Не знаю що відкриється далі. — Пауза. — Але знаю що є ви. І від цього — все інше — можна. — Пауза. — Навіть якщо відкриється важке — можна. Бо є ви.

— Якір і тепло.

— Більше, — сказав він. — Вже більше ніж якір і тепло.

— Що більше.

— Ви — моє, — сказав він просто. — Не власність. Але — моє. В тому сенсі що найважливіше і найреальніше. — Пауза. — Фрагменти — може. Образи — може. Той рік — може. Але ви — точно.

— Точно.

— Так.

Ми сиділи на підлозі іще якийсь час. Потім — встали. Я зробила чай. Ми сиділи за столом і говорили про інше — про Личаківський будинок, про статтю з Магдою, про дрібниці.

Тіло знало що після важкого — треба просте.

---

П'ятниця.

Він прийшов після сесії і виглядав — спокійніше. Не легше — але спокійніше.

— Ігор? — запитала я.

— Каже що добрий прогрес.

— Що відкрилось.

— Той чоловік, — сказав він. — Ігор допоміг подивитись уважніше на образ. Є деталь.

— Яка.

— Він сміється, — сказав Олег. — В тому образі — він сміється. Не від щастя — від чогось конкретного. Той тип сміху що буває коли щось нарешті вирішилось.

— Полегшення.

— Так. І я дивлюсь на нього і він — там. І сміється. І від цього — я можу.

— Він в порядку і навіть — добре.

— Так. — Пауза. — Ігор каже що це — важливий образ. Що такі образи несуть дозвіл.

— Дозвіл — що.

— Дозвіл рухатись далі, — сказав він. — Тому той рік між — я рухався. Не застряг. Бо — дозвіл був.

— Від нього.

— Від того що він — добре.

— Хтось важливий — добре. І від цього — можна йти далі.

— Так.

Я думала.

— Олегу.

— Що.

— Це перегукується з тим що відбулось у нас.

— Як.

— Я відпустила, — сказала я. — В суботу. Сказала те що не встигла. — Пауза. — І він — відпустив. Дав дозвіл. — Пауза. — Дзеркало показало. Долоня без відповіді.

— Дозвіл з обох сторін.

— Так. І ви — рушили. Не через тиждень — ви вже були тут. Але — відпустило. Стало менше між.