“Карпатський чан і трохи магії”

Карпати зустріли їх туманом, сміхом і ароматом хвої. Десь глибоко в горах, над самим чаном, підіймався пар, а навколо — дерев’яні будиночки з вогниками у вікнах.

Дарина вийшла з будиночка, загорнута лише в тонкий халат. Вона була в купальнику — темно-синьому, що блищав на сонці. Волосся зібране, губи кольору полуниці, погляд — як у пантери. І так, вона знала, як виглядає.

Артем, який саме налив собі трав’яного чаю, подавився.

— Ти… ти впевнена, що ми в Карпатах, а не десь на зйомках реклами парфумів? — пробурмотів він.

— Якщо в тебе є камера — можеш зняти. Але тільки для себе, — підморгнула вона і пройшла повз нього до чану.

— Боже, даруйте мені силу… і ще один рушник, — прошепотів Влад, дивлячись, як Микита хапається за телефон, щоб зробити вигляд, що щось "гуглить".

Катя хихикала збоку:
— Пам’ятаєш, як я на стажуванні теж так зайшла у басейн, а Микита мало не впав у нього?

— Не нагадуй, — прохрипів Микита. — Я досі боюсь гідромасажу.

Дарина занурилася в гарячий чан, закривши очі, насолоджуючись миттю. Вода ніжно обіймала її тіло, а легка пара здіймалася вгору, мов казкова серпанкова ковдра.

Раптом — хлюп! — поруч стрибнув Артем.

— Не міг пропустити. А то раптом тут вовкулаки, — сказав він, вдаючи серйозність.

— Хіба ти не знаєш? Я — страшніша, — Дарина лукаво всміхнулася. — Особливо, коли хтось із офісу бере роботу в чан.

— Добре-добре! — підняв руки Артем. — Сьогодні — лише відпочинок. Ти перемогла.

Вони обидва дивилися в небо. Хмари розходилися, і з’явилося сонце. М’яке, вечірнє, яке обіймає серце.

— Ти справжня магія, — прошепотів він.

— А ти… може, й не такий безнадійний Волков, як я думала, — відповіла вона.

І десь далеко, в іншому чані, хтось голосно крикнув:
— Я сказав: не лізь у чан з селфі-палкою, Влад!!!