"Той, що не вміє кохати"

Під запах млинців

Кухня Волкових ще з вечора зберігала тепло: аромат кориці, сонячні відблиски на плитці й легкий безлад після нічної розмови.

Дарина стоїть біля столу, розглядаючи малюнок, що його малюк поклав просто на стільницю. На ньому — вона, Артем і хлопчик тримаються за руки. Над головами — веселка, а вгорі напис:
"Моя сім'я. Тепер повна."

— Це ти сам намалював? — усміхається вона.

— Ага. Але я ще не дорисував собаку! — з гордістю відповідає малий, тримаючи фломастер, обмазані пальці й носик.

Артем саме ставить на плиту каву, а з духовки вже пахне маминими млинцями.

— Хто хоче з полуничним варенням? — запитує він.

— Я! — вигукує син.

— І я, — майже синхронно додає Дарина.

Артем зупиняється на мить, розглядаючи обох: от вони — його два скарби. І в цій кухні, звичайній і трохи шумній, вперше за довгий час — все на своїх місцях.

— Дар, ти точно готова до цього всього? — питає він, підійшовши ближче й тихо.

— Артем, я готувалася до цього все життя. Просто не знала, що саме тебе чекала.

Він цілує її в скроню, а син вигукує:

— Тато, а можна сьогодні піти в парк? Утрьох!

— Якщо мама згодна, то звісно!

— Мама згодна, — сміється Дарина й бере обох за руки.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше