"Той, що не вміє кохати"

Ми — стіна

Дарина заходила в переговорну впевнено, але коли побачила електронний лист, її обличчя на секунду змінилось. У темі стояло:
«Внутрішнє розслідування — скарга на службову непридатність»

— Це що за...? — прошепотіла вона, відкриваючи.
Викривлені звинувачення, фейкова історія про «неетичну поведінку», «непрофесіоналізм», нібито погрози клієнту...

— Що це за нісенітниця? — Артем зайшов саме в цю секунду й побачив екран.
— Це Женжен, — сказала Дарина тихо. — Він подав фальшиву скаргу. Думає, я зламаюся.

— Що трапилось? — поруч уже стояли Микита і Владислав.
— Він хоче прибрати її з проєкту. Офіційно, під прикриттям фальші, — сказав Артем, вже набираючи когось по телефону. — Але забув, що вона не сама.

Микита знизав плечима й промовив:
— Ну що ж... Хтось хоче погратись у великі ігри. Думаю, пора показати, в кого насправді влада.

Владислав, спокійний, але з кам’яним виразом обличчя, дістав планшет:
— Я як раз зібрав кілька цікавих фактів про діяльність цього... пана. Деякі з них дуже сподобаються нашій юридичній команді.

Артем повернувся до Дарини, став поруч і взяв її руку.
— Ми — стіна. Ніхто не чіпатиме тебе, поки поруч я, брат і зять. І якщо він почав війну — то ми закінчимо її раз і назавжди.

В цю мить Дарина усміхнулась крізь сльози — не зі страху, а з гордості.
Бо вона знала: за нею — не просто коханий. За нею — сім’я.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше