«Смак підбора»

Офіс гудів, як вулик. Всі обговорювали Женжена, нового клієнта, який вчора з’явився так пафосно, ніби з обкладинки глянцю. Сьогодні він повернувся. І знову – до Дарини.

Вона саме стояла біля кавомашини. Зелене світло лампи відбивалося у її сережках, і вона навіть не обернулася, коли почула за спиною знайомий голос:

— «Мені здається, або ти вже скучила?»

Дарина повільно обернулася, тримаючи чашку лате.

— «Мені здається, або ви щойно на півкроку перейшли межу дозволеного?»

Женжен нахилився ближче — надто близько:
— «А мені здається, або ти провокуєш?»

Дарина зробила ковток кави, поставила чашку. І, не вагаючись, з усієї ноги вдарила його в гомілку. У підборі — металева пластина. Результат — фешен-клієнт зігнувся навпіл від болю.

— «Це щоб не забував: я можу бути красивою, але не для тебе. Ти — клієнт. Я — стратег. Ми не граємо в брудні ігри. І не торкайся до мене ніколи. Навіть поглядом.»

Офіс застиг. Навіть директор Владислав підвівся зі свого кабінету, побачивши сцену через скло.

Женжен вдихнув повітря крізь зуби. Підвівся. Усміхнувся. Як актор після ляпаса у кіно.

— «Добре. Тепер я знаю, з ким маю справу. Страху в тебе — нуль. І знаєш, що? Це навіть… спокусливо.»

Дарина повернулася до кавомашини і натиснула кнопку "подвійне еспресо".

— «Наступного разу – п’ятка буде не в гомілку, а нижче.»

І пішла.

Через хвилину до неї підійшов Артем.

— «Я щось пропустив?»

— «Тільки те, як один пафосний мачо скуштував мій підбор.»

— «Жаль, що я не зняв це на телефон…» — він усміхнувся. — «Але я все одно пишаюся тобою.»

— *«Артем…» — Дарина кинула йому погляд. — «Тобі варто звикнути. Я не подарунок. Я – виклик.»

— «І, здається, мій улюблений.»