Діти заснули в обіймах м’яких іграшок, кімнати заполонив легкий аромат ванілі з нічника, а в кухні ледь мерехтіло світло над плитою.
Дарина стояла біля вікна в тій самій пледовій «фаті», тільки вже обгорнута нею як шаллю. У руках — кружка з ромашковим чаєм. Вона вдихала нічне повітря, яке просочилося крізь прочинене вікно, коли позаду з’явився Артем.
— Я бачив весіль багато… Але жодне не було таким справжнім, — прошепотів він, підходячи до неї ззаду й обіймаючи за талію.
— Справжнім? — усміхнулася Дарина, притулившись до нього. — У мене фата з пледа, а кільце з мармеладу.
— Саме тому, — він поцілував її у скроню, — бо це не про показуху, а про нас.
Вони стояли так кілька хвилин, нічого не кажучи. Її пальці ковзнули по його долонях, він притиснувся щокою до її волосся.
— А ти уявляєш нас… от так завжди? Після шуму, після всього — просто чай, обійми і твоя тиша?
— Я уявляю. Бо твоя тиша — моя найкраща музика, — відповіла Дарина тихо, і в його очах з’явилось те саме тепло, якого вона боялась на початку. Але тепер — уже ні.
— Даринко… — він торкнувся її щоки. — Після сьогоднішнього… я знаю. Я не боюсь більше. Не втрачу тебе.
— А я… не піду більше. Бо тут — мій дім.
Він усміхнувся і сказав майже шепотом:
— Виходь за мене. Без пледа. І без мармеладу. Але з любов’ю.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
