"Сьогодні без гриму"

Понеділок.
Ліфт.
Дарина тримає руку на кнопці з цифрою «6». Вона не в клубному вбранні. Не в міні.
Сьогодні — класичні штани, біла сорочка, зібране волосся.
І… найголовніше — спокій у серці. Легкий, ламкий, але живий.

Коли двері ліфта відчинилися, в коридорі було тихо.

Лише Артем сидів на підвіконні з двома кавами в руках.
Побачивши її — не встав.
Просто усміхнувся, наче боявся злякати реальність.

— Я ще не знав, яку ти сьогодні п'єш. З молоком чи без. Тож взяв два варіанти.

Дарина підійшла.
Подивилася на нього довше, ніж планувала.

— З молоком, дякую.

Взяла каву. Не тікає. Не ховається. Просто стоїть.

— Я не питаю, чи ти повернулася. Просто радий, що ти тут.
Сьогодні…
Сьогодні ти виглядаєш справжньою. Без гриму.

Вона засміялася.
— А ти… все ще з тією ж сорочкою? Бо вона й досі має пляму з тієї кави.

Він опустив очі на рукав.
— Угу. Тепер вона — щаслива.

Тиша між ними вже не була напруженою.
Вона була… домашньою.

— Ходімо? — запитав Артем.
— Ходімо, — відповіла вона.

Вони йшли повз офіс. Колеги кидали погляди. Але сьогодні Дарина не грала роль.

Сьогодні вона була собою. А поруч ішов той, хто це бачив і приймав.

Дарина вийшла з ліфта з діловим виглядом — аж поки не побачила Артема на рецепції… з величезним написом на стаканчику кави: "Для тієї, що спалила сорочку і моє серце".

Він підморгнув.

— Це тобі.
— Ти… серйозно?!
— Я ж попереджав, я завжди серйозно про каву.

Дарина взяла стакан, намагаючись не зареготати. Поки вона нюхала, чи немає там снодійного, підбіг Влад із новим мемом на телефоні:

— Подивись! Тебе вже встигли назвати "королевою кавового флірту".
— Влад!
— І ще: "офісна леді з серцем барісти".
— Добре, хто це запостив?
— Твій кавовий принц, звісно, — Микита киває на Артема.

Настя проходить повз і шепоче Дарині:
— Ми робили ставки, через скільки хвилин ти його стукнеш цим стаканчиком.

— Ще є шанс, — відповіла Дарина.
— Ні, — вставляє Артем. — У мене броня з самоіронії.

В обід усі збираються в кухні.
Катя, яка в декреті, приходить з пирогами і каже:
— Дарина, чуєш, ти хоч Артему скажи, щоб не носив цю сорочку. Вона — як штамп: "Я закоханий".
— Я? Та він сам її прасує щодня, — кидає Дарина.

Всі сміються.
Артем тільки хитає головою:

— Добре. Завтра прийду в футболці з написом: "Так, це вона. Так, я пропав. І ні, не жалію."