"Це не та, якою ти була..."

Пройшло кілька місяців. Життя в офісі пливло звичним руслом — нові проєкти, зустрічі, плани. Але для Артема дні були порожніми. Жодна з дівчат, які намагались «заповнити паузу», не могла стерти образ Дарини з його пам’яті. Її голос. Її очі. І фраза, яка рвала його зсередини:
"Це була помилка. Ти не змінився..."

— Артеме, поїхали в клуб. Просто відволіктись, — запропонував Влад. — Новий, в центрі. Кажуть, атмосфера — 🔥.

— Я не дуже… —
— Ти не був людиною, яку щось зупиняє. Ходімо.

Клуб був шумним. Яскраві вогні, гучна музика, танці, дівчата на подіумі. Артем сідав у VIP-зону з видом на сцену. І як тільки подивився вгору — серце його зупинилось.

На сцену вийшла вона.

У блискучій чорній міні-сукні, з макіяжем, якого він ніколи не бачив на ній раніше. Під звуки електронного біт-біт-біту, Дарина танцювала з холодною професійною усмішкою.

Не одразу він повірив.

— Це вона… — вирвалося в нього. Влад озирнувся.
— Хто?

Але Артем вже встав.

Не слухаючи охорону, не зважаючи на крики — він пішов прямо за куліси, де дівчата переодягалися. Деякі злякано відвернулись, дехто глузливо посміхнувся. Але вона стояла спокійно біля дзеркала, стираючи блиск з вуст.

Він наблизився.
— Дарина…

Вона підняла погляд.
— Ти не повинен був мене бачити.

— Що ти тут робиш? — голос зірвався.

— Живу. Тепер я просто живу. Без твоїх поглядів, без твоїх "не закохуйся". Ти був правий, Артеме. Це було небезпечно.

— Це не ти… — прошепотів він. — Це не та, якою ти була.

— А може, ти ніколи й не знав, ким я була?

І вона пішла геть — у глибину куліс, залишивши після себе парфум із нотками болю, ніжності й того, чого вже, здається, не повернути.