Двоє в коридорі. Погляд, що запам’ятовується

— Тільки не пролий знову каву, Даринко, — бурмотіла вона собі під ніс, несучи папку з документами і ледь тримаючи в руці стакан лате.

У цей момент повз проходив Артем, уважно гортаючи якісь папери. Він не підняв голову, але... відчув. Наче подув вітру — м’який аромат парфумів, ледь чутний звук підборів, трохи збентежене дихання.

Він зупинився.

Вона — також.

Погляди зустрілись.

— О… Перепрошую, — тихо мовила Дарина, опускаючи очі, та одразу ж усміхнулась. — Я знову ледь не…

— Пролила каву? — Артем підняв брову. — Сьогодні — без інцидентів?

— Маю надію, — вона трохи засміялась. — Але, якщо чесно, я вас шукаю.

— Мене? — він спокійно закрив папку. — Яка честь.

— Мене попросили занести вам оце… — вона простягнула йому пакет з документами, пальці трохи тремтіли.

Артем помітив це.

— Вперше в нас? — запитав тихо.

— Так. Але я чула вже багато… — Дарина замовкла, а потім додала: — ...цікавого.

— Цікавого? — усміхнувся куточками вуст Артем. — Ну, тепер і я точно заінтригований. Може, колись і розкажете?

Вона посміхнулась. Але відповісти не встигла — з-за рогу долинув веселий галас. Аліса й Лев щось голосно обговорювали, Катя намагалася всіх втихомирити, а Микита саме проводжав її до ліфта.

Вона посміхнулась. Але відповісти не встигла — з-за рогу долинув веселий галас. Аліса й Лев щось голосно обговорювали, Катя намагалася всіх втихомирити, а Микита саме проводжав її до ліфта.

— Дарина, йди вже, бо знову запізнишся, — гукнула Настя.

Дарина кивнула Артемові.
— До зустрічі.

— Без проливань, — підморгнув він і пішов далі.

І тільки коли вона пішла, Артем зупинився на секунду, озирнувся й… усміхнувся по-справжньому.

«Очі з полум’ям. Губи — із тишею. Вона мені нічого не сказала. Але я вже запам’ятав її ім’я».