Несподіваний візит

— Це точно не вона? — пролунав здивований голос Владислава за спиною Микити.

Микита відвів погляд від екрана ноутбука й… застиг.

У приймальні стояла Катя.

В легкому бежевому пальто, з широкою усмішкою та якоюсь особливою ніжністю в очах. В одній руці — ланчбокс, у другій — великий конверт, прикрашений малюнками дитячими пальцями. На животі — вже

помітний округлий силует.

— Я привезла обід твоєму чоловікові, — сказала вона секретарці з теплом у голосі. І, не дочекавшись відповіді, рішуче рушила до кабінету Микити.

— Привіт, — сказала вона тихо, відкривши двері.

Микита встав, і його обличчя одразу посвітлішало.

— Катю…

— Ти не їв зранку, я знаю. А ще… — вона поклала обід на стіл. — Тут… дещо для тебе.

Він відкрив конверт. Усередині — дитячий малюнок. Величезне серце і надпис незграбним почерком:
«Татові. Твоя принцеса. І… принц»

Микита розгублено підняв очі.

— Ми були сьогодні на УЗД. Ти ж хотів дізнатись… І так, у нас будуть близнюки. І так, дівчинка і хлопчик.

Він обійняв Катю, тремтячи трохи від емоцій.

— Як ти це зробила, а? Як?

— Ну, знаєш… — Катя засміялась. — Ти допомагав.

— І що тепер? — прошепотів він.

— Тепер? — вона підняла брову. — Тепер я залишаюсь обідати з тобою. І трохи побуду тут. Малюки хочуть побачити, де працює їхній тато.

А за вікном світило сонце. І навіть Влад, який щойно зайшов до кабінету, посміхнувся по-справжньому.

— А, ще дещо… — Катя хитро посміхнулась, сівши на диван у кабінеті. — Твої «двійні» вже на роботі.

— Що?

У ту ж мить двері відчинились і на порозі з’явилися Аліса й Лев. Обоє в однакових білих сорочках і бейджах із написом: «Практикант. Відділ тата».

— Тату, ми вже рознесли звіти, можна на обід? — запитав Лев, розслаблено сівши в крісло.
— А можна без наради після обіду, бо в мене алергія на Владислава, — додала Аліса, закочуючи очі.

— Алісо! — строго, але з усмішкою сказав Микита. — Владислав — твій начальник. І мій, іноді.

— Та він навіть нам не дорівнює! — відповів Лев, і вони з сестрою засміялися синхронно.

— Взагалі-то ви двоє тут, щоб вчитись, а не жартувати, — сказав Микита, встаючи з-за столу. — Але якщо добре впораєтесь з наступним завданням…

— Морозиво після роботи? — Аліса підстрибнула на місці.

— Можливо. Якщо мама дозволить, — Микита глянув на Катю.

Катя погладила живіт і всміхнулась:
— Дивлячись, хто поведе мене й малюків додому. Бо тато, здається, вже весь у роботі.

— Ми відведемо! — вигукнули Аліса і Лев в унісон.

А в цей момент у двері постукала Дарина, і Артем — випадково чи ні — теж вийшов із сусіднього кабінету.