Неочікуваний інтерес

Дарина сиділа на м’якому кріслі в кабінеті Насті, ніби на гарячих вугликах. Вона тримала в руках чашку зеленого чаю, намагаючись зосередитися на словах Насті, але думки все ще літали десь між кабінетом Артема та його очима. Холодними, але… надто уважними. Ніби він щось в ній розпізнав.

— Даринко, дихай, — усміхнулася Настя, кладучи руку їй на плече. — Він часто такий. Впевнена, ти справила враження. Може, трохи розхвилював тебе?

— Розхвилював? — хмикнула Дарина й відвела погляд до вікна. — Я ледь не розлила каву, розгубилась… а потім ще й спіткнулась об його погляд.

— Ну, не кожна так одразу його спантеличує. — Настя зробила ковток кави. — До речі… Він уже питав.

Дарина здригнулася:
— Що питав?

— Як тебе звати, скільки тобі років, де навчалася… І чи ти вільна, — хитро додала Настя.

— Нііі, — Дарина втупилася в підлогу, стискаючи чашку.

— Так, — весело підтвердила Настя. — І ти мала б бачити його обличчя, коли я сказала, що ти — не проста стажерка. Що ти — моя особиста рекомендація.

— Боже, — прошепотіла Дарина. — Мені зараз здається, що я втекла б, якби могла.

— А я вважаю, що ти якраз опинилась саме там, де маєш бути, — м’яко сказала Настя. — І знаєш… Артем не такий страшний, як здається. Просто нікому ще не вдавалося його вибити з рівноваги.

Дарина ще не знала, що сьогодні вона зробила більше, ніж просто спіткнулась об його погляд. Вона зачепила дещо глибше. Щось, що навіть сам Артем не міг поки пояснити…