"Той, що не вміє кохати"

Кава з перцем

Дарина підходила до кавомашини, намагаючись не здаватися надто нервовою. Поки Настя пішла показати їй кабінет, вона вирішила налити собі кави — класична спроба зібрати думки.

— Ммм… капучино, чи американо?.. — бурмотіла сама до себе.

— Раджу лате. М’яке, але з характером. Як ви, мабуть, — пролунав низький чоловічий голос поруч.

Дарина здригнулась і… перекинула чашку.

Прямо на білу сорочку Артема.

— О боже, я… я… я не хотіла! — панічно шукала серветки.

Він знизив погляд на себе, потім на неї. Повільно зняв піджак. І… усміхнувся.

— Ну що ж, тепер точно запам’ятаю перший день новенької.

— Вибачте… Це мій… перший… Кава… Гаряча… — вона заплуталась у словах, як у проводах.

— Все добре. Це просто сорочка. Хоча, — він наблизився на крок, — тепер я маю причину розпочати день по-новому.

Її щоки палахкотіли. Вона вперше відчула, як від одного погляду можна втратити контроль. Не від страху. Від нього.

— Я Дарина. Стажерка. Дуже вибачаюсь.

— Артем. Головний з питань ризиків. І, схоже, сьогодні мій головний ризик — це ви.

Він усміхнувся, пішов до свого кабінету, залишивши її з чашкою, гарячими щоками й серцем, що билося вдвічі швидше.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше