"Той, що не вміє кохати"

Новенька, чи знайома душа?

Дарина стояла в холі офісу, тримаючи в руках посвідчення. Пальці трохи тремтіли, та обличчя залишалося впевненим. Навчена триматися. Навчена мовчати.

І саме в той момент з ліфту вийшла Настя — стильна, зібрана, з тією самою внутрішньою силою, яку неможливо не помітити. Поруч із нею йшов Владислав, директор — і чоловік. Вони говорили щось тихо, усміхаючись.

— Ви новенька? — Настя помітила Дарину й одразу підняла брову.

— Так. Дарина. Стажування у фінансовому.

— Чудово. Сюди не потрапляють просто так. — усміхнулась Настя, і в очах майнула знайома підтримка. Та, якою діляться жінки, що вже пройшли бурі.

— А Катя? — запитала Дарина, не розуміючи, чому прізвище в списку було, але обличчя — ні.

— В декреті. Другий раз. — засміялась Настя. — Вже з животиком ходить. Її старшій доньці — Алісі — вже п’ятнадцять. Вона, до речі, теж скоро буде тут на практиці. Якщо характер не зламає весь офіс. Як батько.

Дарина усміхнулась. Уперше за ранок — щиро.

А потім... вона побачила ЙОГО.

Артем.
Він стояв біля кавомашини, вже встигнув захопити увагу половини співробітниць своїм поглядом і тим спокійним, але впевненим жестом — як людина, яка нічого не боїться.

І коли їхні очі знову зустрілись — щось у ній перевернулось.

«Мабуть, це не просто робота…» — подумала вона, поки Настя щось пояснювала про доступ до бази.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше