III Мешканці з паралельних світів

Давно в Секретному Офісі Хранителів снів не було такої метушні. Велетенські зали не вміщали дивних людей, одягнутих в довгі плащі, крислаті капелюхи, піджаки всіх кольорів веселки. От в одного чоловіка з кишень випурхували маленькі рожеві пташки, кружляли собі над головами, а коли підлітали одна до одної, то зливалися й вибухали феєрверком, хоч звуку не було жодного.

Он на капелюсі невисокого підстаркуватого дядька пробивалася рослинка. Щомиті стебло збільшувалося, розросталося, от з пуп’янка пробилися жовті пелюсточки, квітка розкрилася у пишний соняшник. Проте він квітнув недовго, за хвилину в’янув, насіння опадало, а за мить вже в іншому місці з’являвся новий жовтий сонях.

Красива жінка в повітряній сукні (явно одягнена не по осінній погоді) роззиралася, підспівувала, рухалася, ніби чула приємну музику. Коли вона різко поверталася з боку в бік, сукня змінювала колір, а зі складок сипалися сніжинки.

Он в високого пана булькала вода з кишень. Якби хто зазирнув всередину, то побачив би рибок. І, крім маленьких золотих, були там і велетенські рибиська з крилами. Тільки треба було їх з кишені дістати.

— Понатоптували тут. А прибирати хто буде? — Буркотіла Пані Гуля, шаркочучи домашніми капцями та розпихаючи гостей, щоб пройти до головного монітора.

— Давайте вже починати, поки фази сну не змінилися, — звертався до Хранителів довготелесий Хропун.

— Давайте, — погодилася Дрімця. — Хто розпочне нараду?

— Може хоч сісти гостям запропонуємо, — відповів Сновидюк, натиснув щось на своєму екрані, і зі стелі стали спускатися невеличкі кульки, схожі на тенісні м’ячики.

Гості зовсім не дивувалися. Кожен ловив кульку, яка обережно летіла долі, хапав її двома пальцями, трусив — і за мить кулька перетворювалася на стілець. Кожен отримував такий стілець, який хотів. Огрядний пан вмостився на крісло-грушу, дівчина в повітряній сукні сіла на високий круглий стільчик на одній ніжці, чоловік з рибою в кишенях майже розлігся на водяному матраці. Щоб не заважати один одному, дехто з запрошених підняв свій стілець у повітря.

— Чаю? — Запитав Сновидюк у мікрофон, на що отримав схвальний гул.

Хранитель знову щось тицьнув на моніторі, і до кожного гостя стали спускатися чашки з ароматним чаєм, а ложечка вже сама помішувала напій.

— От тепер можна починати. Гості трохи розслабилися, — шепотів Сновидюк, і було видно, що він дещо хвилюється.

— Шановні представники відомих світів! Дякуємо, що зібралися на запланованій нараді, — голосно і урочисто говорила Дрімця у високий мікрофон, — Ми отримали звернення, які нас доволі сильно стурбували. Передаю слово вам, Пані Мані.

В залі один стілець рушив з місця. На маленькому, схожому на рибальський стільчик, сиділа огрядна жінка в пальті-халаті у квіточки. ЇЇ стілець досяг середини приміщення, а інші оточили Пані Мані зі всіх сторін, утворивши велетенську кулю.

— Вітаю, — її гучний голос був приємним і сильним, — Не з хорошими новинами я сьогодні прибула.

Зал наповнився шепотом, подекуди чулися вигуки «я так і знав», Хранителі перезирнулися, спостерігаючи за промовою на своєму моніторі.

— Думаю, ні для кого не залишилося секретом, що стали зникати ао̀ри, — шум у залі гучнішав.

— Хто став тому причиною, Пані Мані?

— Куди вони поділися?

— Вони ще живі? — З залу сипалися запитання, відповідей на яких ні в кого не було.

— Тиша, будь ласка, час у нас обмежений, — Пані Мані підняла вгору кремезну руку, — Якби ми знали, то вже вирішили б це питання.

— Пані Мані, — дзвінко мовила дівчина, піднявши стілець-жердину трохи вище, — кого ви підозрюєте? Від якого світу такий підступ?

— На жаль, мої дорогі ао̀ри, найбільше підозр падає на земний, — голос жінки став якимось сумним і приреченим водночас.

— Я так і знав! І ми їм допомагаємо. Отака то вдячність! — Репетував чоловік з рибами в кишені, що аж знову вода стала хлюпати.

— Люди виростають, але не дорослішають! — І собі взяв слово без дозволу чоловік у капелюсі з соняшником. — Водиш їх за ручку, як маленьких, а вони тільки й знають, як все псувати. Нічого навчитися не можуть!

— Панове, годі! То лише підозра. Ми ще нічого не з’ясували, — Пані Мані знову стала говорити гучно та впевнено.

— А що про це говорять Хранителі снів? Ви ж з людьми довше всіх панькаєтеся? — Донісся писклявий чоловічий голосок десь з глибини зали. — І хотілося б почути думку Пана Сна.

Зала знову перетворилася на вулик. Довелося Дрімці вмикати мікрофон та шикати на присутніх, ніби на малих дітей.

— Панове! Без паніки і ранніх звинувачень, — Пані Мані знову взяла собі слово. — Мета нашої наради — попередити, щоб кожен з вас був у земному світі уважним, навіть якщо ви тут живете багато років. Якщо побачите чи почуєте щось підозріле — повідомляйте.

— Шановні гості, — Голос Дрімці важко було перекричати, — невеличка перекличка, аби впевнитися у вашій безпеці. Водний світ!

— Так, все без змін, — відповідав чолов’яга з рибами.

— Світ стихій! — Продовжувала Дрімця.

— В порядку, — відповідала мила дівчина в тоненькому платті.

— Світ гармонії!

— Без змін! — почулося з зали.

— Хранителі часу!

— Все в порядку.

Дрімця продовжувала називати відомі світи, і всі відповідали, що все у них гаразд.

— То чиї ж ао̒ри зникли? — Цілком логічне питання задав чоловік з Водного світу.

— Наші, — опустивши очі, відповідала Пані Мані.

— Скільки? — Дівчина зійшла зі стільця і наблизилася до середини зали.

— Двоє, — ще тихіше сказала Пані Мані.

Тиша запанувала в залі, і вона була страшнішою за гнівний шум. Ао̀рам, істотам з інших світів, ставало лячно. Невже хтось розгадає їхню таємницю? Що буде тоді і з людьми, і з ними?

— Шановне панство! — Дзвінкий голос Хропуна розворушив компанію. — Повторюємо, що це не привід для паніки. Просто будьте уважними до нових знайомств в земному світі. На разі мусимо прощатися, бо у нас робочий час.