Секретний офіс хранителів снів

Андрійко розплющив очі, і мимоволі розкрив рота. Він дивився мультики, фільми, читав фантастику, але такого і уявити собі не міг. Він стояв посеред великого залу, якому, здається, не було краю. Було не холодно і не тепло. Здавалося, що повітря бринить, а тілом проходять звукові хвилі, хоча в приміщенні було тихо.

• Ти зараз побачиш те, про що не знають люди, і не повинні дізнатися. Ти готовий берегти чужі секрети? — запитав Пан Сон.
• Так. — тихо відповів Андрійко.
• Тут працюють Хранителі снів. Нас п’ятеро. Ми бережемо дитячі сновидіння. Працюємо без вихідних та відпусток, щоб діти могли вирушати у суміжний світ.
• А що конкретно ви робите?
• Зараз побачиш…

Двері прочинилися, і вони увійшли до ще більшого приміщення. Посеред кімнати стояли прозорі екрани, на яких миготіли якісь дані, висвітлювалися графіки та діаграми. Зверху над ними нависали чудернацькі куби, розмальовані невідомими символами. Посередині розташовувалися прилади, схожі на старовинні мікрофони, які він бачив в історичних фільмах, от тільки стійки кріпилися десь на стелі, а «мікрофон» звисав донизу. Одну стіну прикрашали малюнки, але це важко було назвати картиною. Нічого естетичного там не було: стіл, стільці, шафи, коробки, буфет. Зображені реалістично, проте хто таке малює?

Андрійко з цікавістю розглядав монітори. Навіть у татового друга, який працює програмістом, такої техніки він не бачив. Раптом хлопчик помітив, що з-за екранів за ним спостерігають кілька пар очей. Він здригнувся від несподіванки.

• Неймовірно! У нас сьогодні гості! — вигукнув дзвінкий жіночий голос.
• Так. Знайомтеся. Це — Андрійко.

Андрійко повернув голову, але не помітив туману. Позаду нього стояв високий чоловік у сірому довгому пальті. Його риси обличчя стали виразними. Волосся було сивим, як і широкі брови. На чолі було кілька зморшок, тільки очі пломеніли внутрішнім жаром. На вигляд чоловіку можна було дати років 60. Хоча хто його й зна. Андрійко не дуже вмів визначати вік дорослих.

• Знайомся. Це — моя команда Хранителів снів, — здавалося, що від басу Пана Сна вібрує повітря. З-за екрану вийшли люди, — Це Пані Гуля, Дрімця, Сновидюк і Хропун. Всі вони працюють для того, аби діти могли бачити сни.
• Вітаю — мовила Дрімця, — я тобі все тут покажу.

Андрійкові вже була несила дивуватися, тому він просто рушив зв високою миловидною жінкою, яка чимось нагадувала мамину подругу пані Таню. Жінка мала коротке яскраво-руде волосся, вкладене у модну стрижку, довгий кардиган, який швидше нагадував плащ і переливався від променів світла, та черевики на грубій підошві. Дрімця підвела хлопця до літньої пані, яка чарувала перед скляним екраном.

• Це Пані Гуля. Ми називаємо її Бабця Гуля, — притишила голос Дрімця, у якому вчувалися змовницькі нотки, — Пані Гуля відповідає за сон немовлят. Вона чи не найбільше працює серед нас. Ти ж знаєш, що немовлята майже постійно сплять.

Андрійко дивився на літню пані. Її сріблясте волосся, мов у Сна, було стягнене в тугу гульку на потилиці. Вона була невисокого зросту, одягнена в щось середнє між піжамою та скафандром космонавта. Хлопчик раніше не бачив такого одягу. Тканина її костюма нагадувала фольгу та вату одночасно і переливалася синьо-фіолетовими кольорами. Проте дисонансу з образом  надавали домашні капці з помпонами. «Космонавт у шльопанцях — це щось новеньке»: подумав Андрійко, і йому стало трохи смішно.

Пані Гуля щось монотонно клацала на екрані, її обличчя не виражало емоцій. «Мов стояча вода у ставку»: чомусь виринуло в голові Андрійка. Проте, коли Пані Гуля переходила до іншого екрану, її ноги пересувалися швидко-швидко. Вона ступала маленькими кроками, трохи згинаючи коліна, і перевалювалася, мов пінгвінчик, від чого виглядала ще кумеднішою.

Бабця Гуля відповідала за сон зовсім маленьких дітей: від народження до двох років. Варто сказати, що працювала вона дуже сумлінно. Виводила на екран всіх своїх підопічних, наспівувала пісеньки, генерувала основні сюжети для снів. Проте був в її роботі один недолік: аж надто вона милувалася малими карапузами. Поки Пані Гуля сюсюкала з одними, інші ніяк не могли вгамуватися. Так, двоє з десяти спали міцним сном, пускаючи слинку, чим ще більше розчулювали свого Хранителя, в той час як інші восьмеро репетували не своїми голосами. Їхні батьки також не спали по кілька днів підряд, відтягували руки, носячи малих вертюхів і не розуміючи, за що Всесвіт послав їм дітей, які не люблять спати.

• А це моє робоче місце, — мовила Дрімця, — я беру колишніх підопічних Пані Гулі та займаюся їхніми снами до семи років. У мене теж майже немає вільного часу, адже мої діти сплять ще й у садочку.

Дрімця була моторною, метикуватою, їй на думку спадали десятки ідей на хвилину, вона швидко генерувала сни, роздавала хвилі, вчасно складала звіти, формувала графіки, встигала допомагати Пані Гулі з документацією.

А ще вона дуже відповідально ставилася до своєї роботи. Підопічним, які ігнорували сонні хвилі у садочку, вмикала функцію автоповтору в надії, що її зусилля не будуть марними. Дрімця називала це «сонною заборгованістю». Проте автоматичне відтворення снів спрацьовувало чомусь з запізненням. Мабуть тому колишній Михась, а тепер Михайло Іванович, дрімав на нарадах, колишня Маруся, а тепер Марі Павлівна, завжди засинала у метро (навіть коли їхала стоячи), у колишнього Петрусика, а тепер у Петра Леонідовича, постійно злипалися очі, як тільки його дружина починала розповідати, як минув її день.

• А звідки Пан Сон знає, як мене звати? — спохватився Андрійко.
• О, Пан Сон знає імена всіх дітей, — спокійно мовила Дрімця.
• А що це за мікрофони і за коробки, прикріплені згори?

Андрійко розумів, що його запитання були не дуже професійними, адже він не знав термінології Хранителів, але йому було так цікаво, що він вирішив не соромитися.

• Згори прикріплені генератори сонних хвиль. Для кожної вікової групи свій генератор. Колись давно Пан Сон встигав облітати всі села і міста, і сонного марева було достатньо. Проте тепер кількість людей на Землі збільшується, і несила справлятися одному. Потрібні передові технології, щоб люди могли засинати.
• А де ви шукаєте такі технології?
• Ну, розумієш…, — Дрімця підбирала слова, щоб правильно описати їхні методи роботи, — От ти чув колись, що чимало вчених та науковців спочатку побачили свої винаходи уві сні?