Той самий перекладач

Випадковість чи "так повинно бути", чи проста закономірність?

Деякі ситуації дають нам те, чого ми давно хотіли. Але випадково це відбулося чи все до цього йшло?

А якщо ми поступили б інакше, чи з'явилася би ця закономірність в нашому житті?

Якщо ми напросилися на щось, через що щось важливе появилося на нашому шляху, тоді це випадковість? Чи щось інше? Чи отримали ми би своє у будь-якому випаку? 

Дівчина сиділа в заводському автобусі напроти прохідньої, коли до автобусу увійшов він, з яким вона тільки вітається, не знаючи його імені, отримуючи вітання у відповідь. Таке коротке спілкування було напротязі двох років. Але на цей раз він підійшов до неї близько та привітася з нею, будучи зовсім поруч:

- Доброго вечора! Тут вільно? - запитав хлопець.

- Доброго вечора. Так-так, вільно. Сідайте, будь ласка. - відповіла дівчина.

- Я - Сергій.

- Я - Марія.

- Приємно познайомитись.

- Так. Приємно. - підтвердила Марія.

Сергій присів поруч.

- А де ви працюєте? В якому відділі? - поцікавилася дівчина.

- У Зовнішньому департаменті перекладачем.

- Так ви знаєте англійську?

- Англійську, німецьку - це в досконалості. Знаю ще інші мови, але не настільки.

- Я намагалася вивчити англійську, бо хотіла писати книжки для одного самовидавництва, бо там не підтримується українська, зате можна англійською, але в мене нічого не вийшло. Роками вчу англійську, але усе більше розумію, що я писати книжки англійською не зможу. Навіть комікси з дуже коротенькими висловами. Ось цей сайт. Дивіться. Ви б могли би спробувати написати книгу англійською. У вас би точно вийшло б. Звісно, якщо вам це треба.

- Ну... хороша ідея. Я подумаю. Але треба спочатку подивитися, які жанри зараз найбільше читають, щоб була фінансова доцільність в цьому. Та й взагалі зараз читають мало. Може й сенсу в написанні книги не має. Скоро у мене відпуска, може спробую. О, мені вже час. Моя зупинка. Бажаю добре провести вечір. До зустрічі.

- Дякую. До побачення.

Дуже високий хлопець десь зростом до двох метрів з чорнявим хвилястим волоссям у витонченому костюмі з манерами аристократа послідував до виходу з автобуса.

Марія залишилася, бо їй їхати до кінцевої зупинки. Вона лише дивилася услід молодому чоловіку, який нарешті з нею заговорив. Звісно, коли Сергій піднімав голову наверх, щоб подивитися у вікно автобуса, Марія робила вигляд, ніби за ним не стежить.

Як там не було, вони розійшлися-роз'їхалися, він та вона, у своєму напрямку по своїх справах.

Хто би мог уявити, що потім через кілька місяців саме вислів "А ви вже почали писати книгу англійською?" буде тим самим кодом, за допомогою якого Сергій упізнає по листуванню Марію? Не буде ж вона у робочій переписці, яку можуть відстежувати, повідомляти: "Це я - та дівчинка з автобусу на ім'я Марія". Набагато цікавіше поцікавитися про книгу, яку порадила написати Сергію саме вона. Бо лише вони двоє знають про неї, про цю можливу книгу. Звісно, якщо не розказали про це комусь ще. А інші пасажири зі заводського автобусу особливо не чули їхньої розмови, щоб знати про це.

Марія зможе зателефонувати на міський номер, який побачить в анкеті в електронному довіднику заводу, який можуть, знову ж таки, прослуховувати. Але це не романтично. Якось так собі. Та й хвилювання перекриє дихання. Ще й колеги почують їхню розмову. Вийде взагалі розгублено.

А згадкою в електронному листі про ту запропоновану книгу Марія зразу дасть зрозуміти, хто йому написав.

Але це буде потім. А поки що проходить одноманітне життя в очікуванні якогось дива.

А заводський автобус припинив возити своїх пасажирів. На заводі пройшло велике скорочення, в деяких відділах по 50-70 відсотків. Хотіли і самі конструкторські відділи прибрати, серед яких в одному з них працювала Маїна, але керівник самого управління випросив за своїх підлеглих, то обмежилися лише десятьма відсотками. Але досконало, хто пойменно підпав під скорочення досі ніхто не знав. Дивно чи безглуздо: планувалися розробки під нові замовлення. А як же розробки без розробників? Тих самих конструкторів-інженерів, яким і була Марія...

Марії треба було ввести маркування та клейміння в двомовний конструкторський документ. Перевіривши фразу в стандарті підприємства по маркуванню, пошукавши подібний текст в інструкції типових формуліровок технічних вимог та їх переклад у цьому документі, дівчина створила переклад потрібної фрази англійською, щоб не звертатися у бюро перекладів через службову записку. Підійшовши до свого співробітника проконсультуватися в правильності англомовного тексту, почула від керівника, що сидів поруч:

- Напиши лист Бахмутському, хай переведе.

- Так перекладачам треба через службову. - зауважила Марія.

- Якщо мало тексту, то можна і без. - сказав керівник. - Спробуй. 

Марія повернулася до свого місця, увійшла до заводського електронного телефонного довідника, набрала у пошуку Бахмутський, - і висвітилося: 

Бахмутський Сергій Валерійович. Зовнішній департамент.

Інша вкладка анкети: корпус 15Б, кімната 104.

- Олександре! Той Бахмутський Сергій високий до двох метрів з чорнявим хвилястим волоссям? - запитала у свого керівника Марія.

-Так, а що? Ти його знаєш? - поцікавився Олександр.

- Він постійно ходить у випрасованих костюмах та ще розмовляє дуже інтелектуально та виховано?

- Є таке... - погодився керівник.

- Я з одним таким перекладачем Сергієм зі Зовнішнього департаменту постійно в заводському автобусі їздила. Але я не знала, що він Бахмутський.

Марія повернулася до себе та почала набирати до Бахмутського електронний лист по внутрішній мережі.

Спочатку привітання. Потім прохання перевірити запропонований переклад. Далі два речення по справі, в одному з яких опис допустимого маркування потрібних цифр шифром таким-то та клейміння потрібним способом та конкретною глибиною. Друге речення по забезпеченню інструментом. Українською. Нижче її варіант перекладу. Заздалегідь написала "Дякую".