11.1

Дар'я

Він задумливо покрутив коробочку в руках, його брови зійшлися на переніссі. Він ніби намагався скласти докупи якийсь пазл.

— Послухай, Дашо… Це твоє рішення… Воно якось пов'язане з тим журналістом, з Романом?

— Не вигадуй, Максе, — швидко випалила я, але миттєво опустила голову й відвернулася, щоб він не помітив сліз. — Хочеш чаю чи кави?

Він проігнорував запитання.

— Подивись на мене, Дашо, — м'яко попросив він.

Я повільно повернулася. Його обличчя було викривлене тихим болем. Я напружилася всім тілом, боячись, що якщо розслаблюся хоч на секунду, то просто розлечуся на атоми.

— А-а, отже, ось у чому справа…

— Ні, Максе. Роман Грант тут ні до чого, — брехала я, але за його скептичним поглядом зрозуміла: він не вірить жодному моєму слову. — Я клянуся тобі, що не бачила його з того самого дня, як ви знайшли нас після снігової бурі.

— Це якраз не має значення, люба. Я тепер згадую… Того дня, перед самим від'їздом, він наполіг на фінальному інтерв'ю і був сам не свій, наче на голках. Що між вами сталося в тій колибі, поки вирував буревій?

— Нічого.

— Ти брешеш, Дашо.

Так, я брехала. У ту ніч справді сталося дещо, що перекреслило все моє минуле життя. Останні два тижні я існувала як робот: автоматично ходила на роботу, впорядковувала полиці в книгарні, ввічливо відповідала покупцям. За кілька днів мала приїхати донька акціонера, щоб замінити мене, а я навіть не могла змусити себе подумати про майбутнє. Я просто намагалася дожити до вечора кожного клятого дня, і на це йшли всі мої сили.

Я безсило опустилася назад на диван. Відчула, як матрац прогнувся — Максим сів поруч. Він накрив мої холодні пальці своїми теплими долонями і впевнено промовив:

— Ти кохаєш його, Дашо.

Я заплющила очі, і сльози нарешті покотилися по щоках. Я безпорадно кивнула.

— Максе, я клянуся, що вирішила піти від тебе ще до того, як зустріла Романа.

— Я вірю тобі. Але хіба це щось змінює? Він хоч знає про твої почуття?

— Ні.

— Ну й дивна ж ти, Дашо! Чому він нічого не знає? Ти думаєш, чоловіки мають розгадувати твої ребуси?

— Та яка різниця, знає він чи ні, — тихо схлипнула я. — Що це змінить? Він… він нічого подібного до мене не відчуває. Для нього це була просто пригода.

— Не говори дурниць. Щоб відмовитися від тебе, треба бути повним ідіотом. Я знайду його контакти і…

— Ні! — панічно вигукнула я, перехопивши його руку. — Обіцяй, що ні за яких обставин не станеш говорити з ним про це. За день-два я зберу речі й поїду до батьків. Там мені буде краще.

Він з сумнівом подивився на мене, а потім тихо додав:

— Я отримав від Гранта короткий лист учора. Він пише, що матеріал готовий і вийде друком на початку року. Обіцяв надіслати лінк.

Проклинаючи себе за слабкість, я все ж не втрималася:

— Звідки прийшов лист?

— З Парижа.

Я важко зітхнула:

— Так, він казав, що летить туди.

— Дашо…

— Зі мною все буде добре, Максе. Справді, — я вичавила з себе жалюгідну подобу посмішки, хоча всередині почувалася маленькою, розбитою і абсолютно самотньою в цьому холодному світі.

Я провела Максима вниз до дверей і повернула ключ у замку. На прощання він обійняв мене за плечі й лагідно поцілував у обидві щоки.

— Дашо, я ніколи не забуду наш час у Львові. Я завжди згадуватиму тебе, коли проходитиму повз цю книгарню. Ти справді твердо вирішила?

— Так, Максе, — тихо відповіла я. — Ти відкрив для мене зовсім інший світ, і я вдячна тобі за цей досвід.

— Ех, — з досадою махнув він рукою. — Ну і бовдур же я. Треба було при першій нагоді тягнути тебе в ліжко, а не вислуховувати твої лекції про те, що «це непристойно». Ніколи собі цього не пробачу!

Я невольно рассміялася:

— Але саме це тебе в мені й зачіпало. Я взагалі думала, що тобі швидко набридне моя недоступність і ти сам мене кинеш.

— Цього б не сталося, — Максим пильно подивився на мене своїми синіми очима. — Коли ти їдеш?

— Ще точно не знаю. Шеф має надіслати розрахунок со дня на день.

— Може, ще побачимося перед від'їздом? — з надією запитав він.

— Не варто, Максе. Так буде кра краще для нас обох.

Він сумно посміхнувся, притягнув мене до себе і прошепотів прямо на вухо:

— Не дозволяй своєму розуму повністю поневолити тебе, Дашо. Не давай йому вирішувати все. Скажу по секрету: своїм найбільшим успіхам у бізнесі я завдячую... чистому азарту. Ризикни хоч раз.

Він поцілував мене востаннє і вийшов у вечірнє місто.