9.2

Дар'я

Я відчула, як його гарячі долоні м’яко стягнули з мене останню перешкоду — тонку мереживну білизну. Секунда — і між нами не залишилося нічого. Роман повернувся, нависаючи наді мною, і не перестаючи цілувати мої губи, сковзнув рукою між моїх стегон. Коли його пальці торкнулися самої суті мого єства, де вже давно все палало від очікування, я судорожно вигнула спину.

Він пестив мене неквапливо, упевнено, зводячи з розуму кожним мікрорухом, вивчаючи мою реакцію і змушуючи плавитися від нестерпної насолоди.

— Рідна… яка ж ти ніжна… Дивись на мене, Дашо, будь ласка… — хрипко шептав він, обпалюючи моє обличчя диханням. — Дивись, як я люблю тебе… Дивись на мене.

Я слухалася кожного його слова, не в силах відвести погляд від його темних, майже чорних у напівтемряві очей. Я була на самому краю, балансуючи над солодкою прірвою.

— Скажи, що ти хочеш мене, — просив він, і його пальці вторили цьому благанню, доводячи мене до катарсису.

— Хочу… Боже, Романе, хочу тебе…

Він накрив моє тіло своїм — важким, гарячим і сильним. Я кожною клітиною відчула тверде, пульсуюче підтвердження його шаленого бажання. Мене била велика дрож, яку я не могла зупинити, і я просто сильніше обхопила його ногами за стегна, закликаючи закінчити це катування.

— Візьми мене… — видихнула я прямо в його палкі губи.

Один упевнений, потужний поштовх — і Роман увійшов у мене, заповнюючи собою весь мій простір, усю мою порожнечу без залишку. Я голосно застонала, закинувши голову. Це було настільки гостро й глибоко, що в мене на мить потемніло в очах.

Він зарився обличчям у моє розпатлане волосся, важко дихаючи і шепочучи щось ласкаве й безладне. Його руки міцно зімкнулися за моєю спиною, притискаючи до себе так близько, що здавалося, наші серця б'ються в одному грудному кошику. На секунду він завмер всередині, наче стримуючи власний дикий порив.

— Не рухайся, — прошепотів він, піднімаючи голову й заглядаючи мені в саму душу. — Я хочу просто відчути тебе. Ти навіть не уявляєш, як це добре… Рідна моя…

— Романе…

А потім він почав рухатися. Спочатку повільно, розтягуючи кожну секунду, а потім усе швидше, задаючи шалений, первісний ритм. Кожен його рух віддавався в мені вибухом тисячі іскор. Ми рухалися в унісон, підлаштовуючись під хрипке дихання одне одного й під тріск дров у буржуйці. Це був наш власний, нікому не зрозумілий танець, мова, якою розмовляли наші тіла і яка була абсолютно недоступна для холодного розуму. Коли хвиля остаточного, зводячи з розуму екстазу накрила нас обох, ми разом потонули в цій сніговій глушині, тримаючись одне за одного так, ніби від цього залежить наше життя.