8.7

Дар'я

Я піднялася на навшпиньки і ніжно поцілувала його в губи. Більше не проронивши ні слова, Роман вийшов за двері й розчинився в буряній пітьмі.

Залишившись наодинці, я почала нетерпляче міряти колибу кроками. Нерви були на межі, і через це проблема, яка мучила мене останню годину, загострилася до межі. Мені дико, просто до нестями захотілося в туалет. Я проклинала себе за те, що випила стільки вина на пікніку. Намагалася думати про щось інше, але це не допомагало. Виходу не було — треба йти на вулицю.

Пригнувшись від ураганного вітру, я вискочила з хатини й оббігла її ззаду. Там, за стіною, виявилася велика дровітня та якісь старі інструменти. За ними я й сховалася.

За пів хвилини я з полегшенням застебнула джинси і кинулася назад. Бігла, опустивши голову від колючого снігу, і з розгону влетіла лобом прямо в груди Романа, який якраз повертався. Він мертвою хваткою вчепився в мої зап'ястя. Очі його дико блищали, а обличчя було блідим від переляку. Він затягнув мене в колибу і з гуркотом зачинив двері.

— Чорт забирай! Ніколи більше так не роби, Дашо! — його голос зривався на хрип. — Ти налякала мене до смерті!

Він безсило опустився на брезент біля буржуйки і важко перевів подих.

Я розгублено заперечила:

— Я... вибач, я не знала...

— Повертаюся, а тебе немає! Я вирішив, що ти пішла шукати мене в цю завірюху й загубилася. Думав, усе, більше я тебе не побачу, — Роман притягнув мене до себе за руку. — Де ти в біса була?

— Мені треба було в туалет.

Він на мить застиг, а потім голосно розреготався:

— О Господи! Я вже перебрав у голові найгірші сценарії, крім цього.

Я притулилася до його плеча:

— Воду приніс?

— Ага, — він кивнув на повне відро біля печі. — Але зважаючи на те, що ти мені щойно повідомила, пити тобі протипоказано.

— Тиран.

— Точно. Я ревнивий деспот, а ця хатина — мій замок.

Він обпалив мої губи своїм холодним із морозу поцілунком.

— Тож раджу тобі бути зі мною лагіднішою.

— Це ще чому?

— Бо тепер я знаю, де лежать дрова, — кокетливо заявила я.

— Я теж, — він щипнув мене за ніс. — Бачив ту дровітню, поки ходив навколо.

— Ну-у... — я вдавано ображено випнула нижню губу. — Тоді скажи, о Могутній, як мені заслужити твою милість?

Роман, стримуючи сміх, відкинувся на брезенті й оперся на лікті:

— Ще не знаю. Накрий мені вечерю, а я поки подумаю над твоєю поведінкою.

— Як накажете, Ваша Величносте, — я церемонно вклонилася і наостанок показала йому язика.

— Тридцять ударів батогом! — грізно прогарчав він, вказуючи на мене пальцем.

Я продовжувала блазнювати, підповзаючи до нього ближче на колінах:

— О, добросердий пане, змилуйтеся над бідною жінкою! Благаю про пощаду!

— Гаразд. Замінюю батоги на тридцять поцілунків.

Я з максимально серйозним виглядом подумала, а потім невдоволено похитала головою:

— Ні, краще вже батоги.

Роман миттєво перехопив мене і підім'яв під себе:

— Жодної пощади! — прохрипів він і впився в мої губи.

Те, що починалося як дитяча гра, миттєво переросло в чисту пристрасть. Я обвила його шию руками, і ми знову потонули в морі емоцій. Минуло чимало часу, перш ніж ми змогли відірватися одне від одного.

Роман ніжно цілував моє обличчя.

— Дашо...

— М-м?

— Я вмираю з голоду.

— Як романтично.

— Мені потрібні сили.

— Для того, щоб завтра пробивати тропу вниз по схилу?

— Ех, сказав би я, яку «тропу» мені хочеться пробити прямо зараз, але ти ж можеш і в морду дати?

— Ще й як, — відповіла я, почервонівши до кінчиків вух і швидко підхоплюючись на ноги. — Зараз усе приготую. Добре, що завдяки Максиму ми в цьому заточенні не помремо з голоду.

Поки я розставляла судки з їжею на брезенті, Роман стягнув через голову светр. Куртку він зняв ще раніше.

— Пробач за погані манери, але я зніму цю шкуру. Змок, поки тягнув воду... ну й після інших вправ.

Я щосили намагалася не дивитися на його оголений торс, але очі зрадницьки поверталися до його міцних плечей та пресу. Роман умочив хустинку в відро з водою і обтер шию та груди. Мені миттєво згадалася та ніч, коли він так само витирався моїм рушником після зливи. Коло замкнулося.