6.2

Дар'я

Я ледве стримала смішок. Та він же боїться висоти! Весь залишок колії Роман більше жодного разу не зиркнув униз. Він сидів, уставившись прямо перед собою, туди, де над нашими головами велично здіймався гірський схил. Інша справа я: щоразу, зачувши знизу вигуки чергової групи альпіністів із величезними рюкзаками, я з азартом визирала у вікно й кричала їм вітання. Роман у цей час сидів прямий і непорушний, наче кам'яне погруддя, щосили вчепившись пальцями в край свого сидіння.

На проміжній станції ми нарешті вибралися з кабінки. Пересадки довго чекати не довелося. Разом із цілим натовпом інших туристів ми зайшли у великий вагончик фунікулера, де Максим негайно виборов найкраще місце біля панорамного вікна.

Роман за ним не пішов. Він волів міцно вхопитися обома руками за металевий вертикальний поручень посеред кабіни. Я з розуміючою посмішкою стала поруч.

— Міг би й заздалегідь попередити, що боїшся висоти, — не втратила я шансу підколоти його.

— Я не боюся, я просто приголомшений тутешніми красотами, — криво всміхнувся Роман, іронізуючи над самим собою.

— Нам не обов'язково було їхати на саму вершину, — м'якше сказала я.

Поглянувши у вікно на пік, що наближався, фотограф нервово ковтнув слину. Вершина ховалася в густому тумані — канатна дорога вела прямо в білу хмару.

— Ні-ні, все нормально. Мені б тільки відчути тверду землю під ногами, і все буде ок. Терпіти не можу бовтатися між небом і землею.

— Але ж тобі доводиться постійно літати по роботі. Як ти це терпиш у літаках?

— Зазвичай за допомогою доброї порції віскі, — знову всміхнувся він, і в цю мить став схожим на наляканого хлопчиська. — Я якось прочитав, що якщо з літаком щось станеться, шансів нуль. От і сидиш весь рейс, стиснувши кулаки... Якщо, звісно, поруч немає когось, кого можна взяти за руку.

Він сковзнув рукою під мою лижну куртку, яку я тримала перекинутою через лікоть, і легенько стиснув мою долоню. Своєю чергою я теж ледве відчутно відповіла на цей жест. Ми мовчки подивилися одне на одного. Роман крадькома зиркнув у бік Максима, але той у цей час уже затято фліртував із двома молоденькими туристками, розповідаючи їм якісь байки. Дівчата слухали його, захоплено округливши очі, тож Максим не бачив нічого довкола.

Фотограф обережно нахилився, нібито щоб поставити сумку з технікою на підлогу вагончика. А коли випрямлявся, ухитрився швидко, майже невагомо торкнутися губами моєї щоки.

— Романе! — з докором, але пошепки пробурмотіла я. — Максим же поруч.