3.3

Дар'я

Я втомлено опустилася на оксамитовий стілець і безцільно втупилася в мармурову підлогу. Розглядаючи свої сріблясті босоніжки, помітила, що один із ремінців до крові натер мізинець. Боже, як хотілося негайно скинути це тісне взуття і пройтися прохолодною підлогою босоніж... як минулої нічної бурі. Минулої ніч, яка тепер здавалася такою далекою, ніби з іншого життя.

Я повільно підняла погляд. Офіціанти та прислуга вже квапливо прибирали сміття, що залишилося після цього ярмарку марнославства. Хтось витирав розлите шампанське, хтось згрібав недопалки, навантажуючи таці брудним посудом. Вечірка скінчилася.

А Роман і Максим стояли біля фуршетного столу і про щось жваво розмовляли. Закинувши в рот кілька горішків, Роман раптом закивав головою і від душі розреготався. Очевидно, Максим сказав щось справді дотепне.

І як я примудрилася поставити себе в таке патове становище? Мені навіть у голову не прийшло запитати Романа вчора, з якою метою він приїхав до міста. А хіба це не було б логічно? Якби він бодай словом прохопився, що зніматиме матеріал про великого українського аграрія... Ну чому ми жодного разу не заговорили про його роботу? Ох, якби ж то, якби ж то...

А що, власне, змінилося б? Якби Роман дізнався, що я пов'язана з Максимом, це мало б для нього хоч якесь значення?

Максим був на десять років старший за Романа, мав статки, порівняно з якими заробітки фотографа здавалися копійками, і звик до загального поклоніння. Проте зараз, спостерігаючи за ними, я бачила, що Роман спілкується з ним абсолютно на рівних. Мільйони Максима не викликали в ньому ані краплі трепету чи благоговіння.

Обидва чоловіки були по-своєму красивими. Максим — класичний доглянутий блондин, обличчя якого могло б прикрашати білборди дорогих курортів. Завдяки годинам у спортзалі та особистому масажисту його тіло було підтягнутим і бездоганним.

А от від Романа віяло зовсім іншою, природною, дикою силою, яка не потребувала жодних салонних процедур. Його рухи були невимушеними й граційними, в них відчувалася міць чоловіка, який звик розраховувати лише на себе. Така собі грубувата, справжня чоловіча харизма.

Я проти волі милувалася кожним його жестом. Його низький сміх та оксамитовий голос змушували моє серце стискатися від солодкого болю. З ніжністю, яка народжувалася з нічних спогадів, я дивилася, як він ховає камеру в сумку, ретельно закриваючи об’єктив захисною кришкою, і протягує руку Максиму на прощання.

Але що це? Його пальці були перемотані білою серветкою, крізь яку проступали темні плями. Невже кров? Де він умудрився порізатися?

Ще кілька годин тому ці чутливі руки пестили мене, змушуючи підкорятися кожному руху. Тонко вловлюючи найменші бажання мого тіла, вони неквапливо вели мене до вершини. Його губи блукали моєю шкірою, і ця жага здавалася неутолимою.

Слова, які він шептав мені на вухо, були такими ж прекрасними, як і саме наше кохання. Олексій, мій покійний чоловік, який у житті був страшенним базікою, в ліжку миттєво ставав німим. Я й подумати не могла, що під час близькості якісь бессвязні, хрипкі фрази можуть мати такий глибокий сенс, випалюючи душу й тіло дотла.

Минулої ніч Роман не просто брав мене — він наче створював поезію. Що ж він думає про мене зараз, коли разом із Максимом прямує в мій бік? Я гарячково замигала, проганяючи сльози, що набігли на очі, й спробувала вичавити бодай якусь подобу посмішки.

— Вибач, люба, що змусив чекати, — промовив Максим, підходячи ближче. — У мене з'явилися невідкладні справи, треба заскочити в офіс до початку робочого дня. А Роман люб'язно зголосився відвезти тебе додому. І провести прямо до дверей.