3

Дар'я

Простягнувши Романові руку, Максим із перебільшеною привітністю вигукнув:

— Радий зустрічі, Романе! Нарешті можу привітати вас особисто. Бачив, як ви зайшли, але ніяк не міг пробитися крізь натовп… Сподіваюся, ви не сумуєте? Напої, закуски — все до ваших послуг. Не соромтеся, прошу!

Посмішка, що сяяла на його красивому обличчі, була просто бездоганною. Він навіть не здогадувався, наскільки ніяково ми з цим фотографом почувалися зараз в товаристві одне одного.

— Дякую, Максиме. Мені приносить неймовірне задоволення перебувати тут. І це задоволення росте з кожною хвилиною… — Роман вимовив це повільно, а його зелені очі буквально впилися в моє обличчя.

Я відчула, як кров відливає від щік. Стоячи поруч із Максимом, я помітно зблідла. Але треба було триматися. Ніхто — а особливо Максим — не повинен помітити моєї паніки.

— Ох, люба, пробач, зовсім забув! — схаменувся Максим і церемонно взяв мене під руку. — Перед тобою Роман Грант! А вам, Романе, дозвольте представити мою Дарину. Вона ваша землячка, хоча, сподіваюся, їй зовсім недовго залишилося носити своє дівоче прізвище.

З обожнюванням у погляді Максим подивився на мене, поки я з білим як крейда обличчям протягувала Романові руку. Проте він не поспішав її тиснути. Роман витримував паузу — довгу, знущальну, багатозначну. У мене вказано зашуміло в ушах, а в роті миттєво пересохло. Я лише молилася, щоб у нього вистачило такту й благорозумності не згадати про те, що було між нами кілька годин тому. Ну звичайно, він нічого не скаже! Не настільки ж він жорстокий… Зрештою, його рука повільно піднялася, і він коротко знизав мою долоню. Пальці Романа стиснули мою руку неприродно жорстко, майже боляче.

— Радий знайомству, Дарино, — промовив він оксамитовим, аж занадто солодким голосом. — Взаємно, — затинаючись, пробурмотіла я.

— Найближчі кілька днів вам доведеться часто бачити Романа, люба. До речі, нічого, якщо на «ти»? — тарахтів Максим, ненав’язливо демонструючи гостю, що хоче бути з ним на короткій нозі. — Він фотожурналіст, робить про мене великий репортаж для одного відомого американського глянцю.

— Я знайома з вашими роботами, Романе, — скромно сказала я, змусивши себе підняти очі й зустріти цей палаючий зелений погляд. — Бачила ваш репортаж про воєнні конфлікти в одному з останніх номерів «Time». Тема дуже важка, але вам вдалося показати її виважено і водночас емоційно.

— Ваша похвала багато для мене значить, Дарино. Сподіваюся, тема, над якою я працюю цього разу, буде не такою похмурою. Я давно мріяв познайомитися з Максимом. Думаю, читачам буде цікаво дізнатися про одного з найуспішніших підприємців Східної Європи.

— До речі, Романе, дуже хотілося б, щоб у цьому матеріалі знайшлося місце і для Дарини. Між іншим, можете вже тримати свій фотоапарат напоготові. Буквально за кілька хвилин я офіційно оголошу про наші заручини.

Я різко повернулася до Максима, відчуваючи, як земля під підборами починає хитатися.

— Максиме! — в розпачі вигукнула я. — Ну чому… Чому ти не попередив мене?!

— Тому що хотів зробити сюрприз, — від його білозубої посмішки можна було запросто осліпнути. — І взагалі, якби я сказав тобі заздалегідь, ти знову знайшла б тисячу причин, щоб відкласти те, чого все одно не змінити. Ні-і, моя мила, ти все одно станеш моєю дружиною — це я тобі обіцяю. Це лише питання часу. Отже, люба, ти згодна вийти за мене?