2.5

Дар'я

— Нічого не розумію, — я присунулася ближче і притиснулася щокою до його грудей. Його жорстке волосся лоскотало мені обличчя, але це було так приємно.

— А що тут неясного? — тихо запитав Роман. Однією рукою він обережно пригортав мене до себе, а іншою перебирав мої пасма.

— Це зовсім на мене не схоже. Я ніколи раніше... Розумієш, після смерті чоловіка я ще не була ні з одним чоловіком, — зізналася я. Самій не вірилося, що я кажу це малознайомій людині, та ще й після такого. Він, мабуть, подумав, що я перебільшую, але мені було важливо, щоб він знав.

Роман підняв голову з подушки і впився поглядом у моє обличчя, яке в напівтемряві освітлював лише вогник свічки. Його вказівний палець обережно провів по моїй щоці, яка ще палала від пристрасті.

— Не треба зізнань. Я й так це відчув.

Я теж припіднялася.

— Невже я була такою незграбною?

— Ти була неймовірною, — він ніжно поцілував мене в губи. — Просто було таке відчуття... Ну, я зрозумів, що ти не з тих, хто заводить випадкові знайомства кожного вечора.

Я зніяковіло сховала обличчя йому під пахву, а Роман тихо засміявся. Моя сором’язливість його явно бавила. Роман заговорив знову, його голос прозвучав якось занадто бадьоро:

— Хто був твій чоловік?

Моя рука, що ліниво гладила його по грудях, завмерла. Я згадала роки свого заміжжя, і мені раптом стало так жаль ту молоду, наївну Дашу.

— Ми побралися одразу після мого університету. Прожили разом чотири роки, а потім він загинув у ДТП.

— Вибач, що змусив згадувати. Це, мабуть, було найстрашніше, що ти пережила.

Я зітхнула:

— Як тобі сказати, Романе... На той момент ми вже жили окремо. Олексій був торговим представником, причому не дуже вдалим. Він усе життя стрибав з однієї роботи на іншу, будував повітряні замки і зовсім не вмів жити реальністю. Кілька років я хвостиком тягалася за ним з міста в місто: то Київ, то Харків, то Одеса. Межею моїх мрій було встигнути повісити штори в орендованій квартирі, поки він не прибіжить з новиною, що «є нова геніальна ідея» і треба знову пакувати валізи.

Зрештою, це кочове життя мені так набридло, що я пішла від нього. Влаштувалася в редакцію, почала писати статті. Не скажу, що життя стало казковим, але воно стало стабільним. Олексій благав повернутися, але я сказала: «Тільки коли ти знайдеш постійну роботу і ми осядемо на одному місці». За кілька місяців його не стало.

Роман міцніше притиснув мене до себе.

— Сподіваюся, ти не караєш себе за те, що пішла.

Я гірко всміхнулася:

— Можливо, і карала б. Але невдовзі після похорону до мене прийшла його «подружка». Вона в пориві каяття вивалила мені всі подробиці їхнього роману. Виявилося, вони стали коханцями задовго до того, як я поставила крапку.

— Схоже, твій покійний благовірний був ще тим «героєм-коханцем», — саркастично зауважив Роман.

— Не суди його суворо. Він був таким, яким народився. Ми всі не без гріха.

— І все одно, ти занадто великодушна до нього, — прошепотів він, ніжно взявши мене за підборіддя.

Відповіддю став м’який поцілунок. І тут він, ледь не відштовхнувши мене, різко сів на ліжку. У всьому домі яскраво спалахнуло світло. Секунду ми мружилися, не розуміючи, що відбувається, а потім обоє зайшлися від сміху.

— Ну що за напасть! — Роман обома руками наїжачив волосся, від чого став виглядати ще сексуальніше. — Чого я тільки не бачив: війни, обстріли, повені... А тут просто дали світло — і я ледь інфаркт не отримав!

— Котра година? — запитала я.

Він зиркнув на годинник:

— Початок третьої.

— Швидко ж наші електрики впоралися! — я засміялася. — Майже рекорд. Зазвичай у цьому районі це затягується до ранку.

— Ні з місця, жінко, — промовив Роман із жартівливою загрозою. — Я йду вимикати це «сонце».

— Прямо так і підеш? — я вжахнулася, бачивши, як він спокійно переступає через свої штани на підлозі.

Його брови зійшлися на переніссі, але погляд був зовсім не грізним, а скоріше... голодним. Він відверто розглядав мої груди, з яких сповзла ковдра.

— А ти маєш щось проти? — насмішкувато запитав він.

Я лукаво всміхнулася і потягнула ковдру назад:

— Ні, якщо обіцяєш швидко повернутися.

— Ненаситна, — удавано суворо пожурив він мене і вийшов зі спальні.